Зефіра знайшла наша донька після школи.
В незакінченій новобудівлі, де ціла купа всілякого мотлоху, між дошками, примудрилося застрягти цуценя якоїсь дворняги. Собака довгий час нервувала, намагалася дістати його, звернути увагу людей.
Але все марно, був вихідний і на будівництві було порожньо, вона довго гавкала і зрештою пішла до інших цуценят. А крихітка добу скавучав, благав про допомогу. Йому на вигляд днів двадцять всього! (сторожі розповіли потім).
Це ж скільки повинно бути сміливості та жалю у тендітної дівчинки. Доросла туди просто не змогла б пролізти.
Малюк трусився від страху, відмовлявся від їжі та води майже добу, постійно ховався. Дуже слабенький, вимучений, лежить з закритими очами і поскулює час від часу…
Ну маємо те, що маємо – песик вижив, не зазнав хвороб та зневоднення, не травмувався і щасливо мешкає з нами. Ми його дуже любимо, балуємо, АЛЕ! … Для Зефіра донька – це сенс його життя! Що б воно там пам’ятало, тритижневе напівсліпе цуценятко. Він відчуває її повернення зі школи, лягає біля дверей, завжди чекає.
Донька на поріг, море радощів, обійм, поцілунків, реготу та всепереможного щастя…
