Робота у мене дуже стресова і з колективом не пощастило. Оскільки я дуже люблю то, чим займаюся, – інтернет-маркетолог відомого магазину оригінального спортивного одягу, і заробітна плата висока, доводиться з цим миритися.
Звичайно, приходячи додому, я кожного дня скаржуся чоловікові на закінчений робочий день, у яскравих історіях розказую усе, що трапилося протягом дня. У нас з Артуром є маленький син, Петрик. Він щоразу прибігає до мене та сидить на колінах, поки я розмовляю із коханим. Відповідно, всі мої розповіді слухає із великою зацікавленістю, і на мій подив – запам’ятовує.
У дитячий садок син не ходить, з ним завжди сидить його бабуся, матір Артура, але в один день вона повідомила, що їй терміново потрібно поїхати до села. Ось Петрик і не мав з ким залишитися, адже що я, що чоловік працюємо увесь день. Щоб не відпрошуватися, я взяла малого з собою на роботу. Подумала, що нічого не трапиться, – посидить і пограється у кабінеті.
Зранку я залишила його сидіти у коридорі, поки бігла по ключ від кабінету. Прийшовши назад, побачила дивну картину: малий кричав «цип-цип-цип», а поряд із ним зібралися мої співробітниці.
– Петрику, а що ти робиш, – спитала одна з жінок.
– Курок гукаю. Мама вдома казала, що працює з одними курками. То де вони?
Всі погляди вмить перевелися на мене. Напевно, я вся почервоніла, адже щоки аж палали. Я швидко взяла дитину за руку та пішла звідти геть, у свій кабінет. Ви не уявляєте собі, як мені було соромно. Більше ніколи не буду скаржитись при синові.
