Мені двадцять п’ять, моїй сестрі – тридцять. Так склалося, що нещодавно її покинув чоловік. До речі, колись Олексій був моїм хорошим другом, але як тільки зв’язався із сестрою – стосунки погiршилися…Я навіть знаю чому! У сестри характер просто жахлuвий, в цьому вона вдалась у нашу матір. Батько на жаль п0мер, ще коли мені було сімнадцять.
Як зараз пам’ятаю, матір мене ніколи не любила, ще з дитинства! Напевно через те, що я дуже схожий на батька, а вона з ним часто сварилась…Сестру ж постійно леліяли, все найкраще було для неї! Матір завжди любила сестру більше ніж мене, хоча я був молодший. Така несправедливість мене дуже засмучувала, я не міг зрозуміти, чому когось люблять більше…От, наприклад, сестрі дістався батьківський будинок, а мені – нічого…Коли я запитався у матері, чому так сталося, мама лише бовтала головою і говорила : “Чоловікам у світі простіше, а сестру он твою Олексій покинув! Як їй тепер з маленькими дітьми самій?”. Все те розумів, але ж відповідь на своє питання так і не почув.
В нас в селі був дуже гарний будинок. Просторий, величезний. Я колись мріяв, як ми з сестрою будемо мати свої сім’ї то приїжджатимемо всі в гості до матері та батька…Але тепер не має ні батька, ні будинку. Мати, як тільки дізналася, що сестричка розлучилась зі своїм чоловіком, одразу ж переписала будинок на неї. Сестрі з дітьми нікуди було йти, адже жила вона в Олексія. Тому матір довго не думала – віддала будинок доньці, а про сина свого навіть не думала…Як же мені було шкода, коли сестричка продала нашу хатину…
Будинок вони продали та купили квартиру у місті. Вона була така занедбана…Сестра взяла ще й кредит, щоб довести помешкання до ладу. Але я не розумів, як вона його буде виплачувати? Нормальної роботи в неї не було, а якщо вони мають надію на мою допомогу – то марне заняття.
Я допомагати не буду принципово! Мати ніколи не показувала своєї любові до мене. Здавалося іноді, що сина у неї й не було! В дитинстві завжди обділяли, на день народження навіть нормальної іграшки не отримував, тоді як сестра мала все найкраще! Та що там те дитинство згадувати? Два роки тому, як я одружувався, матір ні копієчки не дала, а сестрі весілля сама оплачувала…От де тут справедливість?
Зараз у мене своя родина, і ділити своїх дітей на гідних і негідних батьківської любові я ніколи не буду! Нічого не жалію своїм малюкам, і ще з дитинства привчаю їй до турботи один за одним, адже не хочу, щоб мої діти колись відчули те ж саме, що відчував малим я.
