Мої батьки р0злучилися ще декілька років назад. Насправді мені не було сумно, оскільки я прекрасно розуміла, що це життя і таке часто трапляється. Мама з татом мене любили й мені цього достатньо. Залишилася жити, звичайно, із мамою, проте часто зустрічалася із батьком, розмовляла телефоном, двома словами, – підтримувала зв’язок.
До слова, батьки не перебували у дружніх стосунках після розриву, вони були як кіт з собакою. Мати часто обурювалася та сперечалася зі мною, коли я хотіла зустрітися із татом. Ну а що мені робити? Відвернутися від рідної людини, котра особисто мені нічого поганого не заподіяла?
Найвеселіше трапилося у мій день народження. Я дуже хотіла нового комп’ютера, оскільки моєму було уже багато років і деякі програми він не завантажував. Такими бажаннями не хотілося переймати матір, оскільки її заробітна плата не дозволяє так просто купувати такі дорогі речі, тому зателефонувала батькові.
У свято мене очікувала новенька і така бажана техніка. Мені хотіло стрибати від щастя. У той самий час, мати навіть не хотіла подивитися на нього, а вже наступного дня я почула, що повинна повернути або його, або частину грошей батькові, які, звичайно, дасть вона. Мені не вкладалося це у голові. Навіщо?
Виявляється, матір вважає, що батько так налаштовує мене проти неї, задобрює дорогими подарунками, виконує всі забаганки, на які вона б відповіла відмовою. А то, що я уже доросла і все розумію прекрасно і сама, хіба не в рахунок? На її думку, я до тепер маленька дитина, яка може так легко перейти на чиюсь сторону. Це було так неприємно, – чути вимагання повернути подарунок на день народження.
Комп’ютер, звичайно, я не віддала, хоч тепер на мене ображається рідна людина.
