Інколи так і житті буває, що нашим батькам на старість потрібна допомога. Моєму батькові уже 92 роки, уявляєте собі! Звичайно, здоров’я уже не таке міцне, часто приїжджала до нього, щоб приготувати їжу чи навести порядок. У мене також є старший брат, який навіть нічого чути не хоче про нього.
У мене також є сім’я і робота, – усьому потрібно приділяти чимало уваги та часу. Для того, щоб хоч трохи полегшити собі життя, спершу я телефонувала брату, аби той чергував зі мною поїздки о батька. Він навіть почав класти трубку. Я була шокована, ось так рідна дитина покинула рідний дім, головне, я впевнена, що після смерті тата, брат перший прийде ділити спадок.
Єдине, що я придумала у цій ситуації, аби спростити це завдання – забрати батька до себе. Коли я повідомила про своє рішення чоловікові – йому моя ідея не сподобалася, адже квартира у нас маленька, де живемо ми й двоє дітей. Поговоривши, коханий погодився. Він розуміє, що сам не буде вічно молодим, догляд і за ним знадобиться, буде дуже прикро, якщо наші діти його покинуть.
Догляд за старими людьми займає ще й багато грошей, тому чоловік знайшов другу роботу, за йому безмежно вдячна. Я продовжувала телефонувати до брата, адже так не годиться, на що одного разу отримала відповідь, що потрібно здати нашого батька до пансіонату, дому пристарілих або інтернат. Оце так! В житті б не побажала комусь таке почути про своїх батьків!
Насправді спершу все було не так погано. Мій старий спокійно спав, ніколи не скаржився і не нив. Міг самостійно встати з ліжка і, принаймні, справити природні потреби. Все, що мені залишалося – це нагодувати та навести порядок у кімнаті, де він жив. Мої діти з ним подружилися, любили слухати історії з молодості.
Проте одного дня здоров’я батька погіршилося і він став повністю прикутим до ліжка. Я вже з ніг валилася, доглядаючи за стареньким. Часом засинала прямо за робочим столом, і директор запропонував мені звільнитися з роботи. Це була справжня трагедія, адже грошей і так було обмаль! Вмовивши начальство, я пообіцяла, що працюватиму краще.
Сил мені додає одна думка: моя майбутня старість. А чи не станеться так, що я теж буду потребувати догляду, а діти будуть хотіти здати мене в пансіонат, як брат хоче відправити батька? Добре, що хоча б коханий підтримує мене і допомагає.
