Зі своїм чоловіком я познайомилась шість років тому. Спочатку у нас все було прекрасно — він дуже гарно залицявся до мене, дарував мені квіти, водив на побачення в ресторан. Мені він одразу не сподобався, але трохи згодом пригледілась до нього і зрозуміла, що закохуюся…З Олегом у нас було чимало спільного — обоє любили подорожувати, мали декілька улюблених книг, однакові смаки у музиці. Тоді я була маленькою і наївною дівчинкою, я навіть не здогадувалась, що мене чекає.
Сама я не з багатої родини — батько важко працює на різних халтурах, мама — звичайний продавець в сільському магазинчику. Також я маю молодшого брата — Андрія. В дитинстві мені довелось в багато чому себе 0бмежувати, оскільки коштів просто не вистачало…Ще в 17 років я почала працювати офіціанткою, коли мені виповнилось 23 роки — мене призначили адміністратором. Саме тоді я і зустріла свого колишнього чоловіка — Михайла.
Він тобі обідав зі своєю мамою, і щось не сподобалось у роботі офіціанта, і покликали мене. Напевно ще тоді мені було слід зрозуміти — це перший “дзвіночок”, але я не звернула на таке увагу.
Весілля ми зіграли вже після року нашого знайомства, воно було досить скромним, оскільки мої батьки не змогли мені допомогти у фінансуванні, а всі кошти на себе взяла родина Михайла, хоча я рада була навіть такому весіллю. Але тоді я помічала невдоволення мами нареченого, їй напевно не сподобалось, що за весілля довелось платити їм…
Вже після весілля ми почали жити у Михайла. Я чомусь думала, що він має свою окрему квартиру, але як виявилось, він досі живе з мамою. “Ну нічого, трішки поживемо і назбираємо на власну квартиру” – думала тоді я, але моїм бажанням не довелось справдитись…
Тоді й почалось справжнє пекло! Спочатку я думала, що жити з батьками — хороша ідея. Вони зможуть допомагати мені з майбутньою дитиною. Але моя свекруха навіть не думала пропонувати своєї допомогти, а навпаки — завжди у всьому дорікала мені. То дуже дратувало, особливо коли я жалілась чоловікові на його матір, а той у всьому з нею погоджувався. І як я цього раніше не помічала? Він же справжнісінький мамин підлабузник.
До заміжжя Михайло здавався мені дуже інтелігентним та вихованим, але вже у ході сімейного життя я почула від нього безліч негарних слів стосовно мене. Спочатку я того не помічала, але згодом мене почало це дуже дратувати. Подруга, як почула, як мій чоловік поводить зі мною, то просто вжахнулась. Вона мені радила йти від такого чоловіка, але куди ж я піду?
Я вже говорила, що я була з бідної родини. Жили ми в однокімнатці тоді, і моя мама була лише рада, що я нарешті маю свою родину — так їм було легше. Мій братик Андрій часто навідував мене, але я вирішила сама поїхати погостювати до батьків — дуже за ними сумувала, і та обстановка, яка панувала у квартирі чоловіка мене дуже напружувала…Мені потрібно було відпочити…
Свекруха, як тільки почула, що я хочу з’їздити до батьків — одразу почала тривогу! Вона постійно контролювала кожний мій крок і одразу телефонувала чоловікові, щоб усе розповісти…Як мені це набридало.
Вдома я розповіла батькам, що відбувається у мене в родині. Батько був дуже злим, а мама радила мені подати на розлучення…Краще б тоді я прислухалась до її слів швидше.
Останньою каплею було те, коли я вирішила віддати доньку в дитячий садочок — мені потрібно було її десь приписати. Так-так, доньці вже 4 рочки, а вона досі ніде не приписана — а все через мою свекруху, та боїться, що я подам на розлучення і почну відсуджувати квартиру. Але яке до цього має відношення моя дитина? Я не розуміла…
Що стосується грошей, то чоловік мені не давав ні копійки. Ті кошти, які я отримувала на дитину, я витрачала виключно на неї, оскільки чоловік за свої гроші ніколи навіть підгузка їй не купував. Свекруха ж повчала його — що він все правильно робить! Гроші не потрібно витрачати на дурниці…
Я не хотіла такого життя для своєї донечки. Я розуміла, що краще, коли в дитини буде і батько і мама, але донька сама бачить, яка я нещасна поруч з чоловіком. Тому я прийняла таке важливе рішення, яке мені радили всі ще дуже давно — розвестись з цією жахливою людиною. Дуже шкодувала, що все так затягнулось — аж на п’ять років, але як там кажуть – “Нічого ніколи не пізно!”.
Свекруха була розлючена, що я розводжуся з її коханим синочком, а моєму чоловікові було просто начхати. Як тоді дізналась, одружився він зі мною лише тому, що йому порадила мене його мати, коли побачила, що я працюю адміністратором в кафе, для неї я тоді здалась дуже перспективною жінкою, але чому вона не прийняла той факт, що я рано чи пізно піду в декрет і вся моя робота зникне?
Ділити я нічого не стала — бачила які вони жадібні, і що доведеться бігати по судах не один рік, щоб щось довести.
Переїхала тоді до батьків. Мама з татом вирішили зробити для мене подарунок — вони переїжджають в село, а квартиру залишають мені. Андрійко тоді влаштувався на роботу і вже сам винаймав житло.
Я все ж віддала донечку в садочок, а сама знайшла хорошу роботу. Нарешті життя почало набирати нових фарб. Давно потрібно було піти від нього…
Трохи пізніше я зустріла одного чоловіка. Зізнаюсь, починати нові стосунки мені не дуже хотілось, я боялась, що все знову повториться…Але коли почала краще дізнаватись про Сашу (так звати мого нового чоловіка) – то зрозуміла, що за ним я буду як за кам’яною стіною.
Коли я виставила у фейсбук нову світлину — з нашого весілля, то побачила, що фото лайнула моя колишня свекруха. Фото я підписала – “нарешті щаслива”. Свекруха одразу ж написала мені в особисті повідомлення : “А з моїм сином ти була не щаслива хіба? Та ми все ж для тебе старались, невдячна!”.
Ту жінку напевно розпирало від заздрощів, але я була тільки й рада…
