Тамара Василівна, моя бабуся, незвичайна жінка. Вона ніби проста пенсіонерка, але це лише здається на перший погляд. Вишуканість, здоровий спосіб життя і великі витрати на свій зовнішній вигляд — це стиль її життя.
У неї троє дітей, один з них — це мій батько, інші двоє — дядько Іван та тітка Марічка. Усі вони дорослі люди з власними сім’ями, тому бабуся зовсім не турбується за інших.
Передавати смаколики або гроші, завжди чекати у гості та займатись хатніми справами — це точно не про цю людину. Вона більше полюбляє, щоб це робив хтось замість неї та для неї. Бабуся не погана людина, але її думка, що ніби вона достатньо пожила для інших і тепер має бути навпаки, мені зовсім не зрозуміла.
Мені нерідко розповідають подруги, що зустрічають її і в магазинах одягу, і в салонах краси, і у спа-салонах. Багато грошей вона не отримує, тому живе не у розкоші.
У дитинстві, мої батьки вимушені були поїхати на заробітки за кордон, а залишити мене не було з ким. Тато попросив у Тамари Василівни забрати на опіку до неї, бо крім неї з найближчих родичів, які могли б прийняти, не було.
З її уст прозвучала відмова. Причиною на це було те, що компанія, у якої вона купує косметику, запросила її на відпочинок і вона вже розрахувалась за поїздку та скасувала усі справи заради цього.
Усе літо я провела у дядька Івана. Удома, окрім мене, жили ще троє дітей. Місця було дуже мало, іноді я дзвонила мамі, щоб забрала мене до них.
Старуха добре провела час у горах, розповідаючи про цікаві екскурсії та новинки компанії, а ми ж лише тяжко зітхали.
Жінка лише ображається, коли ми дорікаємо її. Вона думає, що вона заслуговує на краще ставлення до себе, доки може, при цьому згадуючи минуле, де з її слів вона віддавала усе дітям.
Одного разу вона суворо насварила, що ми ліземо у її особисте життя. Жінка сказала, що її гроші будуть витрачатися лише на неї, адже завжди мріяла про це, а ми лише заважаємо цьому.
