Батьки завжди змушували мене бути ідеальною дитиною: відмінниця у школі, граю на фортепіано, ходжу на гімнастику, де обов’язково повинна мати лише золоті медалі (звичайно, це неможливо, через що доводиться часто слухати докори від матері), попри те, я повинна бути ідеальною господинею, у всьому допомагати.
Усі вихідні я проводила за прибиранням квартири. Усе мало бути ідеальним, навіть тарілки у кухонних тумбочках розставленні по розміру. Думаєте, мені таке подобалося? – Ні капельки. Мені хотілося гуляти з друзями, веселитися, заводити романтичні стосунки. У вихідні валятися на дивані та дивитися фільми, а не чистити черговий раз килим.
У підлітковому віці бунтарство перемогло. Я більше не була відмінницею, часто не виконувала завдання, кинула заняття із фортепіано та не намивала вікна щосуботи. Скандалів було дуже багато. Матір не знала, як повернути мою послухняність. Якось мені на думку спало провчити її.
Я поїхала на ночівлю до подруги, вона організувала невелику вечірку лише для дівчат. Маму попереджувати про це не стала, лише залишила записку на столі: «У мене більше немає сил відповідати вашому ідеалу, тому разом зі своїм хлопцем зараз направляюся в інше місто. Не шукайте, краще народіть собі іншу доньку, котра буде кращою за мене». А з іншого боку листка підписала: «Жартую, я у Марини, буду завтра. Просто хотіла нагадати вам, що ідеалу не існує».
До речі після того докорів стало набагато менше. Матір навіть не влаштувала скандал через ту жартівливу записку.
