Моє життя із батьками, немов із чужими людьми

Я проживаю із чоловіком, сином, а також із батьками. Насправді вони понад 10 років були в Італії, проте нещодавно повернулися у нашу спільну квартиру. Тепер життя набрало нових барв і зовсім не позитивних.

Дуже прикро, але теплих стосунків у нас не склалося. Зараз, хоч, проживаємо під одним дахом, ми поводимо себе як зовсім чужі люди. Батько з матір’ю отримують італійську пенсію, проте ні копійки не дають на харчування, чи внуку на навчання. Оплачуємо житло строго навпіл, батько може навіть підраховувати витрати на світло та воду, щоб не переплатити зайвого.

За весь їхній період праці закордоном, вони ні разу не взяли єдиного внука на море. Можете собі таке уявити? Обоє жили у курортному містечку, а моя сім’я навіть не могла приїхати у гості та відпочити разом. Звичайно, можна упустити це все, відпуск – не головне і не причина псувати стосунки із рідними людьми, проте якби все закінчилося лише на цьому.

Сама я заробляю дуже мало, не вийшло мені побудувати кар’єру, а так само виїхати закордон – не варіант. Чоловік періодично їздить у довгі відрядження, тож я завжди залишалася із сином одна, а йому потрібна постійна допомога за станом здоров’я. Як ви можете зрозуміти, лікування потребує чималих коштів. Одного разу я навіть спробувала придушити гордість та попросила у матері суму на лікарство, – вона відмовила. І це для рідного та єдиного онука!!!

Що важливо, у мене є старша сестра, котра недавно розлучилася з чоловіком, живе сама, полюбляє випити й, звичайно, ніде не працює. Її життя на цей момент забезпечують наші батьки. Ось так виходить: одній не хочуть дати копійчини на рідного онука, а іншу утримують як малу дитину.

Чоловік каже мені не зважати на них, нехай роблять, що хочуть. А я не можу, адже кожного дня бачу їх та їхню відчуженість!! Чому ж вони не переїдуть до сестри? – а навіщо? Я і їсти приготую, і квартиру тримаю у чистоті, – дуже зручно.

Чесно кажучи, у моїй голові все більше спливає думка зібрати їхні речі та виставити за двері, нехай переїжджають, у них пенсія висока, – зможуть безтурботно прожити самостійно, навіть здоров’я в обидвох міцне. Квартира давно зареєстрована на мене та мого чоловіка, тож можна це зробити повністю законно. Стримує лише совість, адже вони як-не-як мої батьки… Що мені робити? Як зблизитися із ними, або хоча б нагадати їм про існування онука, який так само хоче проводити час із бабусею та дідусем?

Оцініть статтю
Моє життя із батьками, немов із чужими людьми