Я закохалася, коли мені було 17 років. Тоді ми двоє навчалися в одній школі, але у паралельних класах. Михайло був справжньою зіркою: спортсмен, олімпіадник, за ним всі дівчата бігали, а пощастило лише мені, адже хлопець звернув на мене увагу.
Наші стосунки почали бурхливо розвитися. Ми планували вступати до одного університету, проте я дізналася, що вагітна. Колективно із родиною вирішили, що диплом мені поки не потрібний, – сім’я зараз мій пріоритет, тому просто стали очікувати на народження дитини. Звичайно, це було не заплановано і дуже рано, але що поробиш. Батьки наполягли на весіллі.
Як здавалося, ми обоє були щасливі та очікували на народження свого первістка. Лікар сказав, що буде дівчинка. Уже тоді, бувши на 6 місяці вагітності, я побачила якісь зміни у поведінці Михайла, але не надала цьому значення. У нас народилася здорова дочка – справжня принцеса.
Мій батько щоразу допомагав нам матеріально, адже Михайло був лише студентом, хоч і влаштувався паралельно на роботу, а я доглядала за дитиною. Ми живемо разом менш як рік, а у мене складається таке відчуття наче він не кохає мене і ніколи не кохав, хоча до одруження та народження дитини все було нібито зовсім по-іншому.
Чоловік щодня почав приходити додому втомлений, а головне ситий! Здебільшого навіть не вечеряв. А я декілька годин готувала спеціально для нього. Потім коханий все рідше став появлятися вдома, навіть заробітної плати не приносив, – все прогулював із друзями.
Як думаєте, у нього є інша жінка? У мене спливає у думці, що наші стосунки тримаються лише завдяки маленькій Зоряні. Зараз я збираю речі та планую серйозно з ним про це поговорити, можливо, прийдеться переїжджати до своїх батьків та виховувати дитину самостійно.
