Хочу вам розказати історію про свої стосунки із матір’ю. Скажу одразу, вони ніколи не вирізнялися теплотою та довірою. Зараз мені уже 45, а матері майже 70 років, зовсім вже стара, скоро буде потребувати догляду, а я не готова витрачати свій час на неї, так само як колись вона не витрачала його на мене.
Почалося все з того, що від нас пішов мій батько, коли мені було лише 5 років. Хоч я була ще дуже мала, але до тепер пам’ятаю всі його риси обличчя. Від того часу матір немов змінилася, у всіх моїй діях бачила лише батька. Почала часто зникати на роботі та зовсім не приділяла мені ні часу, ні уваги. З 14 років я вже була сама по собі. Вступила до коледжу в сусідньому місті, жила в гуртожитку. Мама лише переказувала кошти щомісяця. У 18, після закінчення навчання, пішла на роботу, то ж забезпечувати мене більше й не потрібно було.
Ми з нею дуже зрідка спілкувалися. Здається, раз на тиждень зідзвонювались, бувало й ще рідше. Я нічого не знала про її життя, здається, вона собі найшла іншого чоловіка тоді, але з ним мене так і не познайомила, та й прожили вони не довго разом. Мама своєю чергою, нічого не знала про моїх хлопців. Про сьогоднішнього чоловіка взагалі дізналася, коли я запросила її на весілля вже. До слова, на нього вона не приїхала, – мала важливіші справи. Можете собі таке уявити? Ну нічого, я не сильно образилася, можливо, так було й на краще.
І ось тепер, коли багато років, я розумію, що матері може знадобитися допомога, а окрім мене у неї більше нікого немає. Чоловіка так і не знайшла та й дітей більше не народила. Родичі роз’їхалися хто куди, навіть немає нікого поблизу.
Моя подруга уже декілька років доглядає за матір’ю свого чоловіка, адже більше нікому. Це така важка праця насправді. А я як починаю уявляти, що такий сценарій може чекати й на мене, відразу стає сумно. А ще одразу згадую все погане, що вона мені робила і всі скандали у нас з її участю. Можливо, краще найняти доглядальницю, щоб не бути прив’язним до одного місця і людини, до якої не відчуваєш ніякого сімейного зв’язку.
Тим більше у мене в самої троє дітей і скоро з’являться онуки, адже старший син уже одружився, а його дружина вагітна. Потрібно доглядати за чоловіком, дітьми, ще й роботу ніхто не скасовував. У мене своє життя, яке не хочеться змінювати, чи вносити корективи.
Як вважаєте, моя позиція не надто егоїстична? Адже все-таки це рідна матір, а я так не хочу присвячувати їй своє життя на старості. Але головне, мама, нібито і не передбачає таку ситуацію. Замість того, щоб налагоджувати стосунки з єдиною донькою, вона до тепер час від часу висловлює до мене постійні дорікання.
