Я виросла у традиційній сім’ї, якщо можна так сказати. Мати завжди вчила мене, що чоловік повинен забезпечувати сім’ю, бути її головою та приймати всі важливі рішення, у той час, як жінці навіть не обов’язково працювати, потрібно лише доглядати за оселею та добробутом чоловіка й дітей. Проте мій світогляд не збігався із цієї думкою.
Ставши дорослою особистістю, я почала транслювати зовсім іншу модель поведінки у світ. Пріоритетом для мене була кар’єра та внутрішній розвиток, а не заміжжя та діти. Вступила до університету й одразу після закінчення знайшла роботу у непоганій компанії. За 5 років зросла з простого менеджера до керівника відділу маркетингу.
А потім вийшла заміж. Чесно кажучи, з дітьми поспішати не хотілося, нехай буде чоловік, роботі він не завада, проте через рік я уже була вагітна. Прийшлося написати заяву на звільнення, оскільки оформити декрет зі збереженням посади мені відмовили, хоч переконали, що радо приймуть мене назад, як тільки захочу вийти на роботу. Це був такий стрес, ви собі не уявляєте!
Так пройшло декілька років, я повністю загрузнула у побуті, а чоловік в той момент шукав себе і свій шлях у житті. Спершу він також націлився на сферу маркетингу, з якої його швидко вигнали. Далі ми відкрили власну справу, – невеликий кафе-бар. Допомагала йому у всьому: оформляла документи, створювала рекламі банери, слідкувала за роботою офіціантів, бармена, сама розносила замовлення, якщо було потрібно. Все перетворилося у класичну модель сім’ї моєї матері.
Коли діти підросли мені стало зрозуміло, що досить! Пора і самій повертатися на кар’єрний шлях і повідомила про це чоловіка.
Від тоді він ображений на мене, адже, на його думку, я думаю лише про себе, а хто буде дивитися за дітьми, няня? А хто буде допомагати йому з кафе? Не розумію, невже чоловік не розуміє, як сильно я любила свою роботу і як мрію повернутися, а не вічно сидіти вдома і готувати їжу?
