Мурчик тепер житиме з нами в будинку

З Мурчиком я познайомився восени, коли ми переїхали жити з міста в село. Така зміна місця проживання мене не дуже втішила, оскільки всі мої друзі тепер знаходяться за сотні кілометрів від мого нового дому…Але ж що поробиш, через певні обставини, батько мав переїхати сюди по роботі — тут знаходився завод, де тата фірма задіяла начальником. Родина була й рада і засмучена водночас…

Що ж до Мурчика — цей кіт вже проживав на нашому подвір’ї. Відомостей про його хазяїв чотирилапого в нас не було, оскільки будинок татові дістався від бабусі, яка давно вже тут не жила. Я думаю, що кіт і сам був не дуже радий, коли в будинок в’їхали незнайомці, адже той відчував себе господарем.

Тваринка була не дружньою…Ласкатися він не любив, був загалом здичавілий, хоча по ньому й не скажеш того. Мурчик був доволі вгодований, але їв певно те, що здобув — мишей в бабусиній старій коморі, ловив горобців. Цікаво, скільки ж часу він тут прожив до нашого приїзду…Для мене це лише здогадка, адже кіт про це не розповість.

Я намагався піддобрити пухнастого їжею — накупив котячого корму, консервів. Проте кіт не підступав до ласощів, боявся…Якось я залишив йому їжу на ганку, а сам спостерігав за вікном, чи буде він їсти. Мурчик, побачивши, що йому ніхто не заважатиме прийнявся до обіду. Він так смачно то все їв, зрозуміло, що таких „делікатесів” ще не коштував. Так поступово підгодовуючи Мурчика я добився того, щоб чотирилапий дозволяв себе гладити, згодом навіть муркотів від моїх дотиків, тому так його й назвав.

Пізніше вдарили сильні морози. То був листопад місяць. „Так, зима в цьому році рано прийшла…” — говорив батько, попиваючи свою каву. А я тільки дивився у вікно й думав про Мурчика. Кіт ховався в коморі від холоду. Рідко бачив його…Почав переживати, аби з пухнастиком все було добре.

На наступний день випав сильний сніг, я тоді йшов до школи. Коли відчинив двері, то побачив кота. Він притулився до дверей і намагався погрітися. На мої рухи Мурчик навіть не зреагував, але на нього це не схоже. Мені стало шкода котика — чотирилапому настільки холодно, що він навіть начхав на свої „принципи”.

Я взяв Мурчика на руки й поніс в будинок. Родина здивувалась, що кіт дозволив це зробити, адже раніше він сам „тримав все під контролем”. Я поставив Мурчика біля батареї. Кіт спочатку був трохи наляканий, але згодом зігрівся і заспокоївся. Мама насипала поруч йому в мисочку корму.

Коли прийшов зі школи, то помітив, що кота в домі не було…Засмутився, але матір сказала, що Мурчик сам просився на двір. Тут я почув тихеньке „мяу” за дверима. На порозі сидів кіт. Він „нагулявся” і знову просився в будинок.

З мамою ми викупали його, дали ліків. Мурчик пручався, але не сильно, він розумів, що ми це робимо для його ж блага. Тепер кіт житиме з нами в будинку.

Оцініть статтю
Мурчик тепер житиме з нами в будинку