Мене звуть Женя, в мене є брат-близнюк Діма. Ми в дитинстві втратили обох батьків. Вони летіли у справах в іншу країну, літак розбився. Звичайно, ніхто не вижив, тому ми лишилися жити з дідусем. Нам тоді вже було по 17 років, тож діду Колі не було тяжко.
Після закінчення школи в нас не було проблем з вступом до ВИШів, оскільки ми гарно навчались та й батьки відкладали гроші на всяк випадок, раптом доведеться платити за університет. Я вступив на філологічний факультет, Дмитро – на юридичний. Жили не в гуртожитку, а втрьох у квартирі Миколи в Києві. Йому вже було 67, але він і надалі ходив на роботу на радіо. Він вів ефіри, і це була робота його життя.
Одного дня близнюк прихворів і лишився дома. Брат був засмучений, бо не хотів пропускати важливі пари. Однак ця подія врятувала життя нашому дідусю, в якого трапився інсульт, коли він прийшов на обідню перерву додому. Швидка приїхала за 15 хвилин, але цього часу було достатньо, щоб дід уже більше ніколи не зміг повноцінно жити.
Микола був прикутий до ліжка, тому йому був потрібен постійний догляд. Нами було вирішено, що я призупиню поки навчання в університеті, з огляду на різницю на наші факультети. Діма ж вирішив піти на роботу, щоб не бути ні в чому нужденними.
Згодом мій брат знайшов дівчину і вирішив до неї переїхати. Увесь час я доглядав діда Колю майже сам: то Дмитро на навчанні, то на роботі, то з дівчиною. Я не злився й ніколи нічого йому не казав. Я хотів допомагати своєму дідусю, оскільки він дуже багато мені дав. Це був останній шанс віддячити.
Через 6 місяців після інсульту Микола, помираючи, сказав, що хоче, щоб квартира лишилась Дімі. Я не зрозумів і промовчав. Зовсім не до того було. Брат це також чув, тому після похорон збирав документи на переоформлення квартири.
Ми з Дмитром навіть не обговорили, чому дід так сказав і чи не запишемо цю квартиру на нас обох, оскільки обоє тут жили, турбувались про дідуся і нам обом більше ніде жити. Я боявся, що близнюк приведе сюди свою дівчину, а мене попросить виселитись. В мене було багато думок про всі можливі варіанти. В мене не було бажання перечити останній волі та ображати брата.
Коли настав час йти до нотаріуса, я вирішив таки хоч поговорити про цю ситуацію. Мене здивувала реакція Дмитра. Він сказав, що нема чого обговорювати: як дід Колі сказав, так і будемо робити.
