Я прожила щасливе життя. У мене було все необхідне і навіть більше. Чоловік любив мене і чудово відносився, навіть після того як його життя закінчилось, у мене залишились теплі спогади про наш шлюб. Наші діти виросли та добилися всього чого бажали. Зараз у низ власні сім’ї.
Проте в моїй пам’яті закарбувалась одна людина. Юнак який в молодості зустрівся на моєму шляху.
Це було літо коли мені виповнилось двадцять. В цей час я навчалась в інституті, мою групу відправили на практику в південні регіони. Ми повинні були збирати кавуни на баштанах. Нам було весело та й море було недалеко. Я з дівчатами ходила купатись на найближчий пляж.
В одні з вихідних ми поїхали в місто, де був величезний порт. Гуляючи по набережній до нас підійшла компанія хлопців. Вони були музикантами. Час від часу їхній гурт виступав на березі моря, або в центрі міста, щоб трохи заробити.
Я почала спілкуватися з одним юнаків. Його звали Артур. Він був красенем з синіми, як море очима. У нього була гітара, коли його руки торкалися струн виходила чудесна мелодія. Сумна, або весела, романтична, або жартівлива, він міг зіграти, що будь що.
Це було моє перше кохання. Ми бачились, як тільки появлявся вільний час. Виявилось, що він з не бідної сім’ї. Вони розуміли високе мистецтво, розрізняли якої епохи була картина та любили класичну музику. Не дивно, що їхній син був такий талановитий. Схоже, я їм подобалась. Це проявлялось в доброзичливому відношенні.
Одного дня вони сказали, що через тиждень переїжджають за кордон. Я не розуміла в чому причина. Не хотілось думати, що вони злочинці, але це додавало ще більшого романтизму нашій історії кохання. Артур запропонував поїхати з ними. Він обіцяв життя без турбот в одному з європейських міст. Говорив, що там все по-іншому і що ми зможемо бути там справді щасливими.
В мене на роздуми залишилось пару днів. На кону було продовження навчання і моя сім’я, або почати все заново десь далеко від батьківщини. Хоч я була молодою, проте зважила всі за і проти. Моєю відповіддю була відмова.
Я відпустила своє кохання на кораблі, який плив у синю далечінь. Через декілька тижнів й сама повернулась додому. Згодом, через декілька років познайомилась з майбутнім чоловіком. Наша любов була не меншою, але не такою.
Інколи сидячи ввечері з чашкою чаю, мене охоплювали спогади. У мене роли діти, але задумувалась, як би виглядали наші малюки з Артуром. Якою мовою вони б розмовляли. Можливо, все вийшло б не так, як в моїй уяві, але втратила свій шанс.
Тому своїм дітям, я завжди говорю, живіть так, щоб в старості не прийшлось ні про що жаліти.
