Я завжди дуже хотіла дітей, проте ніяк не могла завагітніти. Пару років назад вийшла заміж за чудового чоловіка. Він кохав мене, підтримував та дуже хотів повноцінної сім’ї. Після довгих спроб, пристрасть та теплі відчуття поступово почали гаснути, тому я його відпустила.
Мені було уже 35 років, коли залишилася зовсім на самоті: без чоловіка та дітей. На противагу, моя найкраща подруга була вагітна уже вдруге. Для новонародженої дівчинки я стала хресною мамою. Чесно сказати, радість була безмежна, у мене знову проснулися відчуття, що хтось мене потребує, я могла купувати милі дитячі речі та гуляти із коляскою. Дівчинку назвали Амелія, вона була для мене немов рідна донечка. Майже всі кошти витрачалися на неї, часто забирала до себе, аби подруга могла відпочити, або з’їздити з чоловіком на море.
Нещодавно я зустріла Миколу. Ми познайомилися у театрі, під час однієї дуже цікавої вистави. Обидва прийшли одинаками, а вийшли уже разом. Він неймовірно ерудована людина, начитана та ввічлива. Окрім того, галантно до мене ставиться, підтримує будь-яку розмову, вміє вислухати. Микола ще не був одруженим і дітей, відповідно, також немає. З появою цього чоловіка у своєму житті, я забула про все і всіх. Звичайно, навіть похресниця відійшла на другий план, все-таки мені потрібно будувати свою сім’ю.
Одного дня, коли я була змушена відмовити подрузі посидіти з Амелією, оскільки мала романтичні плани на вечір, та образилася на мене. Сказала, що я проміняла дитину на якогось чоловіка, з яким у мене, можливо, нічого й не вийде. Це була дуже неприємна розмова, подруга замість підтримки лише звинувачувала. Невже вона не хоче, щоб у мене також були рідні діти, чоловік та сім’я вкінці кінцем?!!
P.S. Тоді я скинула слухавку та не скасувала свої плани, а зараз уже 2 роки у щасливому шлюбі та очікую на дитину.
