Вона була матір’ю двох доньок. Кожного вечора, перед тим, як лягати спати, вона заходила в кімнати своїх і дітей, цілувала голівку, адже для неї вони завжди залишаться дітьми. Менша донька ходила до восьмого класу, старша – була випускницею.
Жінка повернулась до себе в кімнату, намастила руки кремом, і провела своїми довгими пальцями по долоні лівої руки, вона ніколи не забуде того випадку, який трапився з нею в молодості.
Вероніка все своє дитинство і юність провела в селі. Там кожен один одного знав, чутки розлітались так швидко, як гарячі пиріжки на ярмарку. Її сусідкою була жінка ромської національності, її ще називали – ворожкою. Циганку всі боялись, вона у всіх викликала моторошні думки.
Одного вечора, коли Вероніка вже збиралась спати, крізь відчинене вікно почула жіночий крик й собачий гавкіт. Кожного разу одне і те ж, знову дітлахи нацькували на бідолашну дворових собак. Вона крикнула, щоб ті розбіглись, однак, цього разу такий фокус не пройшов. Жінка вибігла на вулицю і побачила, що циганка вже лежала на дорозі, а зграя собак стояла навколо неї вона схопила її за руку і відвела на своє подвір’я.
Потім пішла до криниці, щоб набрати склянку води, як раптом та схопила її руку.
-”Не потрібно мені ворожити, я в ці нісенітниці не вірю” – вирвавши свою долоню з рук жінки, промовила.
-”Я не збираюсь тобі ворожити” – відповіла вона.
Вона взяла нитку і провела по долоні жінки.
-”Так краще, тримай цю нитку в долоні, допоки не переступиш поріг свого будинку. Послухаєш, то будеш щасливою матір’ю двох доньок. Вони будуть для тебе найдорожчими у всьому світі” – сказала циганка Вероніці.
-”Ти добра жінка, заслуговуєш на щастя. Його буде багато у твоєму житті” – наостанок додала вона і поснувала до свого дому.
Ніка, хоч і не вірила в такі речі, але послухала дивну пораду своєї сусідки, зробила як та їй сказала. Тримала нитку в долоні до тих пір, поки не переступила поріг будинку.
Вся дивина була в тому, що сама жінка мати дітей не могла, але вирішила випробувати долю.
Пройшло пів року, навпроти пустував будинок, однак, не довго це було, з часом туди заселилась сім’я – батько-вдівець з двома доньками. Матері у них не було, адже вона загинула в автокатастрофі.
Між жінкою і чоловіком, виник непомітний зв’язок, вони наче все життя знали один одного, і відчували, що мають бути разом. Так і сталось, дівчатка сильно прив’язались до Вероніки, вони були ще зовсім маленькими, тому відразу почали називати її мамою.
Згодом, чоловік зробив пропозицію Вероніці та вони одружились. Зараз мешкають у великому місті, у них чудова любляча сім’я.
Діти часто запитують у своєї мами, чи не покине вона їх. На що вона відповідає:
-”Такого бути не може. Ви для мене найцінніший скарб. Щастя бути вашою матір’ю. Я буду поруч завжди, попри всі негаразди” – зі слізьми на очах відповідає своїм донечкам.
Не даремно говорять, що лінії долі на руках у людей – змінюються. Для Вероніки, циганка зробила неможливе – можливим.
