Іду по місту і бачу плакати: допоможіть тому, перерахуйте на операцію… Так, я розумію, що це дуже серйозно і деякі люди цього потребують і для них це остання надія, але в моєму житті трапилася одна історія, після якої я прийшла до висновку, що краще просто не звертати на всі ці прохання уваги.
Я розумію, що прочитавши ці рядки, хтось почне плюватися відразу в монітор свого комп’ютера, хтось скаже, що Бог суддя. Ви знаєте, я не проти, тому що, по-перше для себе я вже вирішила все, а по-друге … ось моя історія.
Історія, яка перевернула моє життя, почалася 7 років тому. Восени 2014 року я вийшла заміж за Сергія, найулюбленішого і єдиного чоловіка в моєму житті. Ми познайомилися на першому курсі інституту, а після п’ятого розписалися. Після весілля ми переїхали жити у квартиру моєї мами. Квартира трикімнатна, хороша, але я бачила, що у Сергія там був якийсь дискомфорт.
На весілля нам подарували гроші, скажімо так, достатня кількість і ми захотіли купити однушку, але вирішили трохи почекати. Через пів року бабуся коханого, переписала на нього будинок під Києвом. Сергійко запропонував продати його і купити на ці гроші квартиру з ремонтом. Ми вже почали підшукувати варіанти, але ввечері прийшла мама вся в сльозах і розповіла, що дочка нашої сусідки смертельно хвора.
Я з дитинства прекрасно знала тітку Олю. Дівчинці з ім’ям Ліка було 16, я знала що вона постійно хворіла, і ось тепер їй поставили страшний діагноз і треба було оплатити операцію в Ізраїлі. Тітка Оля постійно плакала, моє серце не витримало, і я запропонувала чоловіку віддати всі гроші з продажу будинку Ліці на лікування. Він спочатку сумнівався, а потім дав добро. Тітка Оля стрибала від щастя – 60 тисяч доларів. Вони полетіли до Ізраїлю, там пробули близько 6 місяців. Коли вони повернулися, то влаштували свято у себе вдома, запросили всіх, крім нас, точніше мами.
Через рік сталася інша подія: Ліка знайшла собі багатого «папіка» і вискочила заміж. Весілля гуркотіло 2 дні в самому шикарному ресторані міста, а я як раз тоді мучилася з токсикозом, тому і не засмутилася, що мене ніхто не запросив.
Незабаром народилася Оленка. Радості було море, ми поринули у вихованні дитини, проблеми та турботи. Коли малій було 2 роки, в нашій родині сталося нещастя: не витримав трос і Сергій зірвався вниз.
За його життя боролися 18 годин і 4 бригади хірургів. Після операції вердикт: якщо протягом пів року не зробити операцію, то він загине, вартість 20 тисяч гривень. Звичайно, сума не маленька, і на мене звалився світ. Я продала все, що могла продати, але цього вистачило лише на ліки. Я ходила просила, але мені ніхто не позичав.
Час спливав і я вирішила піти до Ліки. Не хотіла, але заради чоловіка ризикнула. Я стояла і розповідала, а вона стояла і посміхалася. Я не витримала і розплакалася, не хотіла говорити, але не витримала: «Чому ти так, ми тебе з Сергієм віддали останнє, у нас жодної копійки більше не залишилося, а я у тебе зараз прошу 20 тисяч, позичити, я поверну.
– «Взагалі, навіть не ви мене врятували, то я нікому нічого не винна, були зайві гроші – ось ви і дали. Гаразд, прости, чесно грошей немає, у чоловіка проблеми на роботі».
Вона розвернулася і пішла, а я залишилася стояти, як укопана. Я зрозуміла, що втратила чоловіка.
Так я в 32 роки залишилася вдовою з маленькою дитиною на руках. Сергій помер через 7 місяців, йому так ніхто і не допоміг. Скажіть, Ліку Бог покарає, та не покарає, я впевнена в цьому. За ці 5 років вони побудували будинок, вона до цього зробила 3 аборти, а потім, коли вони захотіли дітей – раз і відразу дівчинка і через рік хлопчик! Все у неї нормально, а я тягну одна дочку, яка не пам’ятає свого тата.
