Я з Катериною, так звали мою дружину, виховали двох прекрасних донечок. Одну звали Ольга, а іншу Лідія. Ми старалися дітям дати все. І доброту, і ласку, і любов. У фінансовому плані забезпечували нормально їх. Коли народилися дівчатка, а вони у нас двійнята, то я був на сьомому небі від щастя, як то кажуть. Мріяв мати завжди саме дівчат, а не навпаки, як то переважно чоловіки, хочуть синів. Намагався приділяти багато часу своїм крихіткам, допомагав Катюші у догляді за ними. Інколи навіть відпрошувався з роботи, коли дружина просила побути з маленькими, бо просто втомилася. Звичайно, це не було вагомою причиною, щоб покидати все і йти додому, але я настільки поважав свою жінку і любив дітлахів, що готовий був зробити все для них. От так ми й жили, я працював на роботі, Катька няньчила малих. Життя було чудове, ну крім того, що ми завжди мріяли мати свій куточок. Бо жили на знімній кімнаті у гуртожитку. Я завжди втішав кохану, казав:- Ми обов’язково назбираємо грошенят і купимо собі квартиру. Не переживай мила. Пройшло декілька років, наші янголятка підросли. Катюня пішла на роботу, діток віддала в садок. Ми обоє багато працювали й нарешті вдалося купити хоч і двокімнатну, зате свою квартирку. Як же ми тішилися тією покупкою. Адже по суті для щастя, що треба дах над головою і здорові діти.
Олінька і Лідочка подорослішали, пішли вчитися в університет, при тому що в один, гарно в мене навчалися вони. І відповідальними виросли й працьовитими. Оля була, щоправда, трохи не послушна, завжди хотіла зробити по- своєму і так навіть вийшло у виборі з її чоловіком. Але про це пізніше. Йшов час, доньки закінчували вже інститут. І тут сталася біда. Моя дружина сильно захворіла, ніхто не думав, що це буде настільки серйозно. А причиною всьому стала звичайна пневмонія. Через тиждень після застуди, моя любов померла. Велика втрата була. Я довго не міг пережити це, вже думав, що від тієї тривоги й депресії сам зляжу. Але якось вийшов з того, помаленьку завершував будівництво дачі, яке ми ще почали з покійною дружинонькою.Так і жив. Ольга невдовзі після закінчення факультету іноземних мов вийшла заміж, а от Лідонька не поспішала одразу пішла влаштовуватися на роботу і знайшла те, що шукала. Жила зі мною у квартирі. А Олюся знімала з чоловіком житло. Через короткий термін я вже став дідусем. Донька народила мені внука, Васильком назвали.
Я завжди мріяв, що от саме буду мати внучка, бо прекрасні донечки так як я і хотів, вже були. Якось вирішив прийти в гості до своєї Олічки, я чесно кажучи, ніколи особливо так близько не спілкувався з її обранцем Ігорем і знаєте краще б цього не робив і дальше. Прийшов, хотів погратися з малюком, доня радо мене зустріла, запропонувала чаю і тут вирішив піти в іншу кімнату і побавити свого Василя. Краєм вуха почув як говорить зять. Він щось мав на увазі те чому я сюди прийшов, що мовляв, ми через нього живемо на знімній квартирі, а він має власну. Я подумав до чого тут такі розмови, та я знаю і так, що якщо мене не стане, то житло віддам одній із дівчаток. Та й дача ще є, будуть ділитися між собою. Причому тут взагалі бажання Ігоря. На наступний раз, коли я захотів знову прийти, дочка почала шукати різні відмазки. Я розумів чому, але сваритися з нею не хотів. У них своя сім’я, а внучок, коли підросте сам зрозуміє і я впевнений, що буде приходити до мене.
