Так сталося, що з родиною я спілкуюсь дуже рідко. Ще малим мріяв якнайшвидше виїхати з того забитого селища і дурд0му, який творився в хаті. Батько мій постійно випивав, матір терпіла таке відношення до себе…Найбільшою розвагою було обговорення чийогось життя, терпіти цього не можу. Та не тільки в родині була така ситуація — село нагадувало передачу “Говорить Україна”, де кожний міг влізти у чиїсь проблеми зі своїми дурними порадами.
В мене ще є дві сестри. Молодша, Катя, вийшла заміж ще в сімнадцять — тоді її обговорювала вся громада, мов залетіла, та й мусили весілля робити. Ну, по правді, так і було. Старша сестра Марія працювала в селі продавчинею. Ні одна із сестер вчитися не хотіла, та й із села їхати не бажали…Але я був не такий.
Попри всі слова свого батька, який казав, що у мене нічого не вийде, я все ж досяг бажаного — вступив в університет на безплатну основу. Грошей рідні мені не давали, адже були не згодні з таким вибором, вони хотіли, аби я пішов вчитись до місцевого технікуму на тракториста. Дякувати Богові я їх не слухав, а то б зараз був би як чоловік сестри — ще той пияка. А навчатись я вирішив на програміста, хоч навіть і комп’ютера власного ніколи тоді не мав. Тому, не маючи ні копієчки грошей від батьків я мусив ще працювати офіціантом паралельно. Зізнаюся, то були найважчі роки в моєму житті, але вони того варті.
По закінченню ВНЗ влаштувався на хорошу роботу вже за спеціальністю…Так, поступово, рухаючись по кар’єрній сходинці, я досягнув бажаного — купив квартиру недалечко від центра міста. З батьками майже не спілкувався — лише зрідка телефонував матері.
Проте з ріднею зустрітися все ж довелося — я познайомився з фантастичною дівчиною Уляною. Вона тоді працювала в моїй фірмі…В нас все швидко завертілося і я зробив їй пропозицію…Кохана захотіла познайомитись із моїми батьками…Ой…
— Уль, розумієш, вони зовсім не схожі на твоїх батьків… — нерішуче відповів я.
— Ну як ти так можеш говорити, батьків не обирають! Я хочу познайомитися з ними. Ну, будь ласка, заради мене!
— Якщо заради тебе…Ну добре.
Мама була шокована, коли я запросив родину до себе, але погодилась. Мені ж це все далося не просто. Багато років ми не бачились, і як взагалі пройде наша зустріч боюсь собі уявити. Але кохана мене вже змучила своїми проханнями.
Я не очікував, що сімейство прийде все! Приїхав навіть батько. Також була сестра з чоловіком, старша прийшла зі своїми дітьми. Стільки людей в моїй квартирі ще не було! Наречена була дуже рада бачити родичів майбутніх.
— Ну нічого собі квартирка, де ж ти грошей стільки взяв? — з порогу запитав зять (чоловік молодшої сестри).
— Заробив…
— ОЙ, на комп’ютерах своїх наче стільки заробиш!
Ми сіли до столу. Кохана добре постаралась — наготувала багато смачненьких страв, на кухні пробула майже день, так переживала, аби сподобатись свекрусі. Але матір її старання не оцінила, а навпаки — розкритикувала. В цьому її й підтримала сестричка. Племінники поводили себе жахливо — вони бігали по квартирі та все зачіпали, матір їхня їм навіть зауваження не зробила. Трохи пізніше батько вже добре напився і почав мене повчати. Чоловік сестри не відставав — сварився зі своєю дружиною на весь голос. Мама плакала, що я їх забувся, а я просто й не хотів згадувати. Цей дурдом тривав ще кілька годин. Уляну такий візит дуже засмутив, вона валилась з ніг від втоми та перенапруження.
Нарешті я випровадив свою сімейку. Ми вдвоє зітхнули з полегшенням.
— Тепер я тебе розумію, чому ти не хотів нас знайомити…Вибач, що не послухала.
Ось такі справи. З родичами не хочу більше спілкуватися, цей візит за стільки років підтвердив мої переконання.
