Навіть не знаю чи правильно я зробила, приїхавши в гості до своєї доньки. Я весь час виховувала свою Надійку, так звали доню, сама. Чоловік пОкинув нас, коли дитині було всього один рік, пішов до іншої жінки, а про мене навіть не згадував. Грошей не давав і ніколи не дзвонив. Мені вже не так за себе було Образливо, як за маленьку крихітку, невже в нього не було того батьківського інстинкту. Він ніколи не ходив з нею на прогулянку і не забирав із садочка, навіть, якщо чесно, то й на весіллі і на хрестинах у власного внука мого Ігорка, так звали колишнього чоловіка, не було. Але тоді, коли він нас проміняв на нову жінку, я руки не опустила. Добре, що ще мама в мене така, що допомагала. Від того дня, коли колишній пішов, влаштувалася на роботу, продавцем у місцевий магазин, зарплата була невисока, але для того, щоб прогодувати свою Надю і себе, вистачало. Так йшли роки за роками, доця росла, я пропрацювала ще чотири роки в тому магазині й вирішила поїхати за кордон, на заробітки. Бо розуміла, що дитинка росте, допомоги не було фінансової ні від кого, а потреби збільшувалися і треба було платити за навчання і весілля зробити.
Так і відправилася у Польщу, коли малій було майже шість років. Хотіла, щоб моя Надька мала все: і власне житло, і освіту, і одяг красивий і ні чим не відрізнялася від своїх ровесників. З мамою поговорила, вона казала, що буде приглядати за Надією. Поїхала. І сиджу там досі, вже двадцять років. За той весь час встигла і вивчити своє дитя, і квартиру трикімнатну купити й одружити. І от мені дали відпустку мої господарі, я працювала покоївкою у досить хорошій сім’ї. Подумала, а чому б не приїхати у гості до донечки. Вона була не проти. Прибула, коли зайшла до квартири, то була трохи приголомшена. Всередині було дуже брудно.
Невже я виховала таку ниряху, як то кажуть. Думала погостюю, трохи з внуком пограюся, а замість того, щоб втілювати свої плани в реальність, повинна була прибирати. А я ще така жінка, що ненавиджу бруд. Накричала на доньку, сказала, що в домі повинен бути порядок, а вона мені у відповідь:- Моєму чоловіку все підходить, мамо, ти краще пограйся з Адамом, так звали внука і нічого не чіпай. Я подумала собі, а дійсно мене ж ніхто до цього не залучає. Проводила час зі своїм промінчиком, але доні все- таки наказала прибрати, вона правда щось трохи там зробила, але недосконало. А я більше й не наголошувала на цьому, як їм так підходить, то нехай і живуть в цьому.
