Я дуже хотіла мати сім’ю, хоч до 30 так і не знайшла свого кохання. Вперше закохалася ще в університеті у свого одногрупника, ми будували наші романтичні стосунки понад 2 роки, коли одного разу таки розійшлися. Після того я мала ще 3 коханці й ні один не став моїй законним чоловіком.
Цей факт дуже вплинув на моє подальше життя, бо, коли всі уже були одружені та заміжні, я залишалася одна. Одного дня, просто прогулюючись парком я зустріла його, – Сергія.
Йому тоді було 35 і він відразу зізнався мені, що уже був одружений та має дитину. Для мене це не стало бар’єром, адже коханий запевнив мене, що не спілкується із минулою сім’єю і немає нічого спільного, окрім сина, якого вітає лише зі святами.
Коли Сергій зробив мені пропозицію, – не думаючи погодилася, нашим стосункам був лише місяць, але хіба це важливо? Готуючись до весілля, чоловік вирішив нарешті познайомити мене зі всіма своїми друзями. Трохи пізно, правда? У компанії мене прийняли доволі холодно: хтось дивився з підозрою, хтось зовсім вороже. Звичайно, я не розуміла у чому ж причина.
Перед одруженням ми з’їхалися. Там я побачила фотографії з його попереднього весілля. Спитавши, чому він не заховав їх, Сергій відповів, що завжди забуває й одразу прибрав рамки до шухляди. Що ще дивно, зі своїми батьками знайомити він також не поспішав і в гості їх не кликав.
Одного дня, коли Сергій був на роботі, а я залишилася вдома, – прийшов його батько. Той мав ключі від квартири й вирішив швиденько занести якісь інструменти, що позичав, але побачив мене. Микола Іванович дуже здивувався і якось прохолодно відреагував, коли я повідомила, що наречена його сина.
Тоді у нас почалася серйозна розмова. Майбутній свекор повідомив мені, що Сергій розлучився не так давно лише 3 місяці назад. Всі сподіваються, що сім’я відновиться, адже колишнє подружжя до тепер тепло спілкується, їхній син часто бачить батька. З його слів Марину, колишню дружину, люблять всі – і друзі мого нареченого, і батьки, тому не хотіли б, аби я помішала і зруйнувала можливість возз’єднання.
Ось так. Тепер вже не знаю, що робити далі: продовжити будувати своє щастя чи покинути його, нехай розбирається зі всім сам.
