Народилися в Тамари двоє дітей. З чоловіком вона жила не особливо добре, все життя доводилося працювати, бо він часто випивав, тай забезпечувала їхню сім’ю, в основному, мама чоловіка, вона була жінка при грошах, а Тамара, так, купити їжу в дім, заплатити комуналку, а решту давала мама чоловіка, на всі інші потреби. А от чоловік Тамари взагалі був у своєму світі, він так якби не розумів, що в нього двоє дітей, і що треба старатися для них, для сім’ї, в голові Валентина, так звали Тамари чоловіка, було тільки, якби то і з ким випити, і погуляти, і так майже все життя. Чоловіка мама особливої уваги на те, що син веде такий спосіб життя, не зважала, от і Тамара з роками змирилася з тим, працювала і сама виховувала двох дітей. Народилася спочатку Анастасія, так звали доньку Тамари, а пізніше Антон, сина так назвали. Жили вони разом зі свекрухою Тамари, але попри те, що свекруха забезпечувала всім необхідним і дітей Тамари, і саму Тамару, їй особливої радості не приносило. Вона завжди хотіла переїхати на знімну квартиру, бо ж зі своїм чоловіком, там максимум можна було зняти кімнату в комуналці, так як він не хотів нічого робити, і жив на гроші мами. Але вона старалася, відкладала гроші.
Анастасія з Антоном були дружніми, в них всього два роки різниці у віці, обоє старалися допомагати Тамарі, але ж розумієте дівчатка, вони інакші, всеодно більший послух мала Анастасія, син теж робив все, що сказала мама, але як хлопчик, то він деколи поводив себе нестерпно, любив нашкодити, влізти у всякі погані справи.
Прямо так, як і тато, Антона, інколи Тамара навіть боялася, щоб Антон не виріс таким байдужим до життя, як його батько.
Роки йшли, діти підростали, в Тамари нічого не змінювалося. Чоловік, як вживав алкоголь і вів безтурботне життя, так і продовжує, нічого його не стримує, ні те, що діти виростають, а разом з ними виростають і більші потреби, так Тамара і жила, в неї хіба замість чоловіка, була свекруха, яка допомагала як у фінансовому плані, так і у моральному.
Анастасія, старша донька Тамари, закінчила інститут, свекруха допомогла внучці з роботою. Тамара була рада, що донька себе змогла реалізувати і заробляти на життя сама, їй стало набагато легше у плані фінансів. Підтримувати залишалося сина, він на роботу йти не хотів, в університет він теж не вступив, не знала Тамара, що робити з сином. І думала собі, роботу він не хоче, вчитися теж, можливо він одружуватися хоче, можливо хоч сім’я його направить на правильну дорогу.
Так і сталося, молодший син женився, з дівчиною своєю вони не довго зустрічалися, а все через те, що вона швидко завагітніла. Але Тамара була тільки рада цьому, думала нарозумиться, буде дбати про щось. Батьки майбутньої дружини сина, були заможними, вони мали власний бізнес, одразу ж після весілля, купили молодятам житло і машину, щоб їм було легше пересувати, бо невдовзі стануть батьками.
Син дуже змінився, став таким сім’янином, що якщо чесно, то і про маму особливо, не згадував на думці у нього, була тільки дружина і її батьки.
Тамара продовжувала жити з чоловіком, донькою і свекрухою, але сталася сумна ситуація, чоловік Тамари невдовзі помер, випивав він уже дуже багато і не витримав.
Тамара, після смерті чоловіка, довго не думала і взяла всі свої накопичені гроші, і купила квартиру однокімнатну, пішла туди жити з донькою.
Якось Тамара справлялася сама з донькою, але одного разу попросила сина допомогти занести новий диван, який вона прикупила у своє нове житло, син дуже обурювався казав, що не має часу на такі речі, казав, що в нього важливіше допомогти тестеві по роботі і заробити грошей, ніж тягати ці дивани. Він так і не приїхав, шкода мені Тамару, адже, як то кажуть син до вінця, а донька до кінця.
