Коли батько робив так, це означало, що його довго не буде вдома. Він взяв руки своєї доньки, поцілував їх, і запитав яких гостинців вона хоче отримати. Оленка ж, хотіла, щоб батько більше ніколи її не покидав.Вона, щиро просила його швидше повернутись додому. Батько часто їздив у відрядження, цього разу він від’їжджав на цілий місяць.
Минуло декілька днів з від’їзду, дівчинка повернулась зі шкільного гуртка і побачила, що її мама плаче. Оленка дуже сильно любила своїх батьків, і часто переймалась, коли бачила невеселі обличчя, цей раз також не був винятком.
– “Матусю, що трапилось” – запитала дівчинка
-“Доню, цього разу, наш тато затримається у відрядженні” – збрехала жінка, яка не мала сил сказати всієї правди своїй дочці.
– “Цього не може бути, він і так поїхав на цілий місяць, невже його не буде так довго, він мені обіцяв..” – зі слізьми на очах промовила дівчинка.
-“Оленко, часто буває так, що життя не передбачуване, і обіцянки не завжди можна виконати”.
Йшли місяці, а за ними роки. Батько так і не повернувся. Оленка вже навчалась в 11 класі. Одного суботнього дня, мама дівчинки, постукала у двері її кімнати.
– “Доню, завтра на обід, прийде один мій хороший знайомий, його звуть Олександр”
-“Хто це, я про нього ніколи не чула” – промовила дівчина.
-“Нікуди завтра не йди, я все поясню”
-“Звичайно, мамо”
Олена, опинилась в безвихідній ситуації, але вона дуже любила і цінувала свою маму, тому вирішила її підтримати.
За обідом, дівчина зрозуміла, що Олександр повністю тримав всю увагу на собі. Хоч він був компанійським та складав хороше враження, дівчина зовсім не полюбила нового хлопця своєї мами. Вона згадала свого рідного батька, і це ще більше не давало розтопити лід у її серці.
-“В неї зараз важкий період, 11 клас, екзамени” – переконував Олександр Марину.
Вже не вперше жінка відчувала втому, однак не акцентувала на цьому уваги. Однак, коли їй стало в черговий раз погано, вона поїхала до лікаря. Цей день був фатальним для Марини, їй оголосили невтішний діагноз.
-“Лікарю, скільки часу я маю” – з жахом запитала вона.
-“Я не можу сказати точно, можливо, роки, а може місяці..”
-“Спасибі, що сказали правду”, – жінка встала і в голові у неї запаморочилось, через якусь мить вона вийшла з кабінету лікаря.
-“Кохана, я тебе сьогодні бачив біля лікарні, щось трапилось? Ти вагітна?” – вмить, тривога Олександра перейшла в радісну посмішку.
-“Це була планова перевірка, все добре, коханий”.
Через декілька місяців Марини не стало. Оленка, якраз мала вступати до університету, однак, цього не сталось, вона важко переживала втрату матері. Вітчим довго піклувався про неї, переймався, підтримував і боявся, що втратить і названу дочку. Одного дня, коли їй стало легше, вона веліла Олександру дати їй спокій.
-“Коли ти будеш в змозі про себе піклуватись, тоді я тебе залишу” – рішуче відповів він.
-“Мені не потрібна твоя турбота, ти обіцяв берегти мою маму, але не зміг” – з розпачем крикнула Олена.
-“Є речі, від яких неможливо вберегти, я піклувався як міг про неї та робив все, щоб вона була щасливою, але життя вирішило по-іншому, і забрало її від нас”
Коли дівчина набралась сил і змогла повністю про себе піклуватись, то поїхала з рідного дому. За певний час, вона змогла зібрати трохи грошей, зняла собі кімнату, і влаштувалась на роботу адміністратором в невеличке кафе.
Минуло трохи часу, коли вона зустріла Артура. Він майже відразу перевіз свої речі до неї і вони стали жити разом. Олена працювала все на тій роботі, а її молодий чоловік, бив байдики цілими днями в дома і ніяк не забезпечував молоду пару. Спочатку, для неї не було важливим те, що хлопець ніде не працює. Але з часом коли грошей й почало бракувати, вона запитала в Артура:
-“У нас в ресторані звільнилось місце водія, можливо, я тобі домовлюсь про співбесіду” – запитала дівчина.
-“Я хочу працювати за спеціальністю, і чекаю поки звільниться місце, яке мені обіцяли” – сердито відповів хлопець.
-“Вже цілий рік ти чекаєш коли тобі запропонують цю роботу, а в нас борг за квартиру, моїх грошей ні на що не вистачає!”
-“Ти ж розповідала, що у твого вітчима є гроші, та й спадок від своєї покійної мами ти ще не отримала, попроси у нього, він не відмовить тобі” – підмітив молодик.
Дівчина промовчала і пішла в іншу кімнати, не бажаючи продовжувати цей діалог. Згодом, Оленка, дізналась, що чекає на дитину, коли поділилась цією радісною новиною з Артуром, він не задумуючись покинув її. На роботі також не задалось. Вагітність проходила важко, її постійно нудило і боліла голова, тому її розрахували, коли вона була тільки на четвертому місяці вагітності.
Дівчина була одна, коли в неї почались перейми. Вона не задумуючись зателефонувала до свого вітчима.
-“Тату, я народжую, я зовсім одна“ – схлипуючи говорила дівчина в телефонну трубку.
-“Я вже виїжджаю” – твердо відповів Олександр, -”Диктуй свою адресу”
-“Вулиця Будівельників 18, третій поверх, 834 квартира”
-“Скоро буду” – сказав вітчим.
-“Я чекаю” – обнадійливо відповіла дівчина
Коли Олександр приїхав до своєї названою доньки, то був здивований в яких умовах та живе. Він викликав швидку.
-“Доню, чому ти не повернулась в дім своєї матері?” – схвильовано запитав чоловік
-“Я не могла бути для тебе тягарем” – відповіла Олена.
-“Ти для мене стала рідною, коли я тільки тебе побачив.”
Для Олександра Олена ніколи не була чужою, він її любив як рідну. Через декілька годин дівчина народила доньку. Вона їй нагадувала маму, у неї були такі ж блакитні оченята. Після народження дитини, вони поїхали додому, разом виховували Вероніку, Олена стала хорошою матір’ю, а Олександр, був турботливим дідусем.
Невдовзі, коли дівчинці виповнилось три роки, її мама вийшла заміж. Олександр вів до вівтаря свою Оленку, вони обоє не стримували сліз, адже стали нерозлучними. Після весілля, вона зі своїм чоловіком запропонували батьку, переїхати жити до них. Хоч дім тільки добудовувався, вони вже прийняли це рішення і воно стало остаточним. Вони обійняли один одного, і на обличчі у них були сльози радості.
Після смерті мами, Олександр став їй рідним батьком.
Дівчина тільки зараз зрозуміла, що життя непередбачуване. Хтось не виконує дану обіцянку, а хтось не даючи ніякої – залишається поруч на все життя.
