Просити допомоги у людей – це не у моєму життєвому стилі. Моя тітка завжди казала, що я “жінка-танк”, бо завжди доб’юсь усього сама. Хоча я цього і не помічала.
Близькі люди також згідні з цією думкою. Близько 20-и років назад вона народила двійнят, але її кинув батько дітей, а вони так і не одружилися. Це був переломним етапом у її житті, бо тепер їй потрібно було не шкодувати себе, бо на її відповідальності ще додатково дві особистості. Але час пройшов і вона усього досягла сама: діти досягли успіху у своєму житті, один має вже донечку від своєї коханої жінки й ще й добре живуть як і вона сама. Насправді їй і самій не віриться, що це все вона змогла сама.
– Це точно я досягла без ніякої помочі? – говорить жінка, коли задумується над минулим.
– Були часи, коли я не спала зовсім або по декілька годин в день, працюючи на декількох роботах, іноді не було що їсти й ми доношували речі, які викидали у дворі. Якось я автостопом, без грошей діставалась на співбесіду у сусіднє місто. Я пила каву лише на свята і могла розтягнути на тиждень розповідає героїня про пережите.
– Оце так турботлива мамаша! казала моя мама з татом, ображаючись на мене за те, що через свою принципіальність діти не смакували солодощами, фруктами та жили як безхатьки, гуляючи та роблячи уроки іноді на вулиці, бо світла не було дома.
Добре, що усе обійшлось! Але якби ж щось трапилось, то тебе могли залишити без прав на батьківство! Ми ж могли допомогти, чому ти не зверталась? – бубоніли мої батьки.
Тато з мамою постійно дорікали героїню через це, бо не розділяють її поглядів. Вони вважають, що це нормально просити допомоги, а іноді й потрібно це робити, не думаючи про свою гордість.
Проте, успішна мама не жалкує про свій вибір, бо тепер відчуває себе спокійною і вільною від обов’язків.