Я з чоловіком та дітьми були щасливі, жили у спокої та мирі, допоки світ одного ранку не перевернувся, як і для всіх українців. Бувши дорослими та свідомими людьми, ми не знали, що робити далі. Мені хотілося втекти подальше, врятувати наших дітей, а Миколі навпаки – залишитися в рідному місті до кінця.
Я поважала його вибір, однак безпека моїх малолітніх синів була важливіша. Тож через місяць, не витримавши ситуації, ми зібрали речі та відправилися туди, де небі не було чути страшний свист. Звичайно, мені довелося покинути свого коханого, адже його виїзд був неможливий. Почувши докори від свекрухи та схвалення від рідної матері, ми все ж з ним попрощалися. Я сподівалася, що тимчасово.
Через два тижні після переїзду, мені прийшло повідомлення від Миколи, що він відправився захищати Батьківщину. Це було дуже лячно. Ми кожного дня з ним спілкувалися, щоб переконатися – живий.
Пройшов ще місяць. Я не отримувала жодних звісток уже тиждень. Змушувала себе хоча б іноді вийти на вулицю, прогулятися із дітьми. Все ж потрібно було не показувати перед ними свій страх та розпач. А потім мені зателефонував командир бригади. Моє серце на мить спинилося, адже я почула найстрашніше.
Усвідомлення, що життя більше не буде минулим прийшло не одразу. Я прийняла рішення більше не повертатися у рідне місто, а розпочати усе із чистого аркуша. Відправила старшого сина у школу, а молодшого влаштувала у дитячий садок. Знайшла роботу та житло для оренди.
Через три місяці познайомилася із місцевим чоловіком. Ми зустрілися у продуктовому магазині і, із незрозумілих причин, продовжили спілкування. Проблем із мовою не було, оскільки обоє володіли англійською на достатньо вільному рівні. Через два місяці після знайомства він переїхав до нас. Іноді у мене виникало відчуття, що я зраджую Миколі, але бажання знайти для дітей батька перемагало.
Все змінилося тиждень назад. Новий обранець все більше підвищував голос на дітей, почав їх виховувати без мого відома. Але крапкою у наших стосунках був ляпас, який отримав мій старший син від нього. Причина – не вимив посуд після вечері. Тієї ж миті я вигнала чоловіка. Він кричав мені, що я невдячна, біженка, нікому не потрібна тут жінка.
Тоді я подумала, що краще буду одна і нікому непотрібна, аніж дивитися, як страждають мої діти від незнайомого для них чоловіка.
