Лідія і Тарас, у шлюбі живуть, понад двадцять років. Лідія, щаслива поряд з Тарасом. Чоловік намагається догодити дружині в усьому. Жили вони спочатку, не дуже добре. Тарас любив ходити на різні вечірки, проводити час з друзями, а не з сім’єю. Але так було лише деякий період. Допоки, Ліда не сказала, що вона вагітна. Тоді, Тараса, так якби хтось поміняв. Він, став уважним, турботливим, виконував все, що скаже дружина. Він, дуже переживав за дитину, щоб Лідія добре перенесла вагітність, і в них народилася дитина. Лідія, як не дивно, всю вагітність намагалася себе менше навантажувати роботою, і хвилюватися. Невдовзі, у подружжя народилася донечка. Тарас, цей день, називав найщасливішим днем в його житті. Адже народилася його кровинка, його донечка, його продовження. Йому було байдуже на стать дитини, він, тільки хвилювався за здоров’я малютки. Але, на щастя, все добре.
Ліду виписали з роддому, Тарас, зустрічав її з величезним букетом квітів. І, навіть, міг собі, вже на той час дозволити подарувати дружині, машину. Це був подарунок, на честь народження донечки. Тарас, дуже добре заробляв, від початку шлюбу з Лідією. Його дідусь, залишив йому бізнес, який Тарас розвивав і розвиває по сьогоднішній день. Йому це прекрасно вдається, тому сім’я, ніколи не мала нужди ні в чому. Після народження доньки, Тарас ще більше змінився. Він весь свій вільний час присвячував Іринці, так називалася, їхня донечка. Ходив з нею на прогулянки, поки дружина, готувала смачний обід для сім’ї. Навіть, інколи, міг взяти, маленьку, з собою на роботу. Вона, йому зовсім не мішала, тай дитиною, Іринка, росла спокійною від народження. Тому Лідія, не знала, що це таке, коли вилазять перші зуби, бо донечка зовсім не плакала, так як це переважно буває у дітей. Не помітили, батьки й того, як Іринка почала ходити і бігати, тай ще повсюду лізти. Бо просто напросто, не помічали таке за донечкою, вона була в них надзвичайно спокійною.
Іринка росла, до десяти років, це був просто янгол, а не дитина. Потім почався перехідний вік. Як правило, в дівчаток цей період проходить по особливому. Іринка, почала не слухати маму і тата. Інколи могла втекти з дому, потім Тарас ходив і шукав її по всьому району. Коли знаходив, то терпець його був майже зірваним, але Тарас завжди знав, що не буде бити дитину і виховувати, якимось звірським способом. Максимум, як міг наказати доньку, це забрати в неї всі гаджети, на деякий період. Потім, стався випадок, коли Іринка знову втекла з дому. Недалеко, від їхньої квартири, була розташована недобудова. Дівчинку, знайшли там, вона лежала непритомна. Виявляється, вона просто впала, із тієї недобудови, і все могло закінчитися плачевно. Дякувати Богу, що її вчасно знайшли. Тарас з дуружиною, розумів, що не має жодного контролю над дитиною. Тому, вони мусили прийняти з Лідою важливе рішення. Якщо, ми з тобою не можемо впоратися з вихованням доньки, може це хтось інший зробить- сказав Тарас до дружини. Лідія, покивала головою, подумала і погодилася. На наступний день, в їхньому домі вже була няня.
Тарас, проводив жінку, у дитячу кімнату донечки і познайомив няню з Іриною.
–Знайомся, доню, це твоя няня– сказав Тарас. Дівчинка, впала в паніку і просто вибігла з дитячої кімнати. Няня, попросила дати їй шанс наздогнати Іринку, і їй це вдалося.
Світлана Володимирівна, так називалася няня, каже до Ірини:- Дивися, якщо хочеш, щоб я швидше звільнила тебе від своєї присутності, ти повинна слухати мене і батьків.
-Не буду, не хочу- відповіла криком Ірина.
-Дивися, я зараз тобі розповім історію- сказала Світлана Володимирівна. Я пропрацювала в дитбудинку, більше тридцяти років, і повір мені, таких як ти, я бачила кожного дня десятками. І, мені вдавалося, з ними знаходити спільну мову. І ти, думаєш з тобою не вдасться?- сказала няня, піднявши дівчинку і закрутивши їй руки, так що вона не могла сказати, ані слова. Ось такого прийому, я можу навчити й тебе, але на це треба заслужити, ми ж подружимося правда?- запитала Світлана Володимирівна, Ірину.
Вона ще додала:- А зараз, ти підеш і допоможеш мамі мити посуд. Дівчинка вмить пішла, не зважаючи на свої вибрики.
Батьки, були дуже вдячні Світлані Володимирівні і надіялися, що її виховання, буде приносити користь для доньки.
