Образа на батьків.

Я все життя страждaв від того, що відчував як мене не долюбляють батьки, не знаю чому я собі так вирішив. Адже й одяг у мене був не найгірший, і іграшки мені завжди купляли, і смаколики різні. Мав нібито все, а от якогось нормально ставлення не було, особливо, коли народилася молодша сестра, Антоніна. Батьки настільки почали приділяти їй більше часу, що інколи мама почала забу8ати мені навіть дати вечерю. У нас з Тонею велика різниця у віці, майже десять років. Якось так йшов час, ми виросли, я закінчив школу і подумав піти вчитися, набrидло мені вже таке відношення, просто мріяв нарешті жити сам. Так і сталося, я вступив на державне навчання, мав стипендію, жив у гуртожитку. Батьки практично не давали мені грошей, все казали, що збирають на квартиру. Ну мене хоча б тішила думка, що нехай всі збереження краще відкладають на житло, напевне, все одно мені дістанеться.

Вирішив піти на роботу, бо грошей реально не вистачало і ніби, я на житло і навчання не витрачав, але хотілося вдягнутися гарно і з друзями погуляти, і дівчину на побачення запросити. Влаштувався санітаром у місцеву лікарню. Все ж це був, хоча б мій напрям, адже вчився в медичному університеті. І практики якоїсь наберуся, подумав собі і грошей зароблю. Так життя і йшло, роки за роками, я ще більше подорослішав, зрозумів, як то важко заробляти, але не здавався, адже все було в моїх руках. Розумів, що для того, щоб щось досягнути треба працювати. Після закінчення університету мене одразу взяли на роботу. А зайнятість моя полягала в тому, що їздив на виклики до хворих, одним словом був водієм швидкої допомоги. Зняв собі однокімнатну квартиру, зарплати моєї вистачало на те, щоб було, що з’їсти, заплатити оренду і на бензин, щоб доїжджати до робочого місця. Мені дуже була потрібна машина, от і взяв трохи грошей у кредит і нарешті придбав. А ще забув написати, що і на кредит, щоб віддавати теж вистачало. Потім пройшло трохи часу, втягнувся в роботу, колектив у нас виявився доволі непоганим. І мені подобалася медсестра, яка їздила зі мною на виклики, Оля так її звали.

Я почав помічати як з кожним разом дівчина мені все більше починає любитися і не гаяв часу, запропонував Олічці зустрічатися. Знав, що вона також самотня, живе зі своєю мамою в однокімнатній квартирі. Час від часу ми організовували побачення, якось їздили і в гори на відпочинок, і в кіно ходили, відвідували театр. Довго так не тривало, через короткий термін вирішили жити разом. Оля переїхала до мене, разом ходили на роботу і насолоджувалися життям. Поки моя кохана не сказала, що чекає дитину. Ну, звичайно, що я був радий, але не очікував трохи. Адже у нас не було власного житла, треба було ще виплачувати заборгованість за машину. Та й робота моя особливо великого прибутку не приносила. А дитина, як ви знаєте, це великі розходи. Ну нічого, ми все обговорили з Оленькою і постановили, що вона народжуватиме. Я зробив пропозицію їй і розписалися. Стали офіційно чоловіком і дружиною. Довго обдумував над ситуацією, яка склалася і вирішив купити квартиру, власну, взяти в іпотеку. Нам погодили її, ми стали власниками двокімнатної своєї квартирки. Я розумів, що важко буде зараз дуже, бо ж і дитина, й іпотека, але я б того не робив, якщо б мені не запропонували підвищення на роботі. Тепер міг чути себе трохи в силі, та й не покидали думки про те, що батьки збираються купляти житло, я до останнього надіявся, що воно буде моїм, але ж ні, так не сталося. Через декілька місяців дружина народила мені синочка і ми жили собі, потроху гасили всі свої борги. Дружинонька пішла в декрет, інколи їй допомагала теща з дитиною. А якось до мене зателефонувала мама і сказала, що вони збираються їхати вибирати квартиру, чи не допоміг би я їм, оскільки вони не можуть визначитися, яку саме, бо хочуть зробити сюрприз для сестри на весілля. Я був шокований, думав, що це залишиться мені. Вирішив поїхати з батьками, вибрати й висказати все, що думаю про них. Сказав мамі з татом, що вони забули про сина, думають тільки про Тоню. Як взагалі, так можна було. І ви знаєте, що мама відповіла:- Ти ж доросліший, ти мужчина, сам заробиш собі, а Тонічка дівчинка, вона мусить мати щось своє, адже жінкам важче приходиться в житті. Після цих слів я перестав спілкуватися з батьками, не думав що вони зі мною так вчинять, сильного зла не тримаю, надіюся ми колись відновимо стосунки, але зараз я дуже злий на них.

Оцініть статтю
Образа на батьків.