Мій чоловік працює воєнним за контрактом. Нещодавно, повертаючись додому під час відпустки, Андрій потрапив у жахливу ситуацію. Перше, що я побачила, – це брудну форму та маленький пухнастий клубок на руках у коханого. Ви б бачили мої очі, таке видовище зрідка зустрінеш: і смішно, і сумно.
Історія така: дорогою додому, Андрій побачив, як трійко підлітків ганяють нещасне кошеня, не даючи навіть шансу втекти малечі. Звичайно, чоловік такого не міг пропустити мимо і швидко погнав розганяти зграю розбійників. Злякавшись 2-метрового чоловіка у військовій формі, підлітки миттю покинули все і розбіглися у різні сторони. Мале кошеня залишилося нерухомо стояти посеред вулиці.
Андрій уже хотів взяти його на руки, як малеча почала від того також ховатися у кущі. З великого та доброго серця, коханий не хотів так просто все залишити і сам став бігати за пухнастиком. Ось і добігався. Забруднив усю форму, спотикаючись та подаючи на землю. Потім ще й довелося лізти на дерево, аби зняти перелякану тварину. Поки він мені це розказував я реготала на всю квартиру. Уявити ту картину було непросто: воєнний, який бігає за малим кошеням.
Через два дні на просторах соціальних мереж я побачила відео, як мій чоловік бігає на вулиці за, тепер уже нашим, улюбленцем. Хтось із сусідніх будинків записав це та поширив в інтернеті. Коментарі були переповнені вдячністю незнайомих людей за те, що мій Андрюша таки забрав тварину з собою. Однак дехто все ж вважав, що кошеня не надто бажало бути пійманим. Тут і не посперечаєшся.
Зате тепер, коли Андрій повернувся на службу, я маю маленького друга, який нагадує щодня коханого, який відчайдушно ганяв вулицею, аби упіймати рудого пухнастика.
