Я працюю пожежником близько чотирьох років. Багато різних випадків ставались на моєму шляху. Проте на щастя ніколи не було летальних. Один з викликів змінив моє життя назавжди.
В цей час я тільки одружився з Катею. Ми не планували дітей, хотіли пожити для себе. В нас в планах було об’їздити всю країну.
В цей вечір було моє чергування. Поступив виклик, що в закинутому приміщенні колишньої школи була пожежа. Ми миттю виїхали до місця події.
Палав другий поверх. Я задумався, чи не може нікого бути в приміщенні. Адже там часто ночували безхатьки. Мої колеги запевнили що немає чому хвилюватися, всі хто був в ній давно вибігли. Мабуть, через них сталось загоряння, бо була вже пізня осінь і ці люди намагались зігрітися, але щось пішло не так.
Мене не полишало дивне відчуття, що все-таки хтось залишився. Всупереч сумнівам колег я забіг в будівлю і почув плач. Моє серце тьохнуло. Невже відчуття не підвели мене. Пробираючись крізь густий дим в одній з кімнат побачив дівчинку семи років. Вона сиділа в куточку і плакала. Не гаючи ні секунди я схопив її та вибіг на вулицю. Мої колеги були шоковані. Дівчинка втратила свідомість. Швидкою медичною допомогою її доправили в місцеву лікарню. Схоже на те що вона була бездомною, тому що ніхто не знав хто вона.
Я розказав дружині, про те що сталось. Вона запропонувала купити солодощів і деяких речей, щоб навідатись до дівчинки у лікарню. Виявилось, що дитина була сиротою, вона втекла з дитячого будинку та вирішила жити в закинутій школі. Найближчим часом, соціальні служби також дізнались про ці події та повернули дитину до місця де вона перебувала раніше.
Проте вона не виходила нам з дружиною з голови. Ми відважились вдочерити її. Це не входило в наші плани, але доля внесла свої корективи.
Тепер ми живемо у трьох. Так само плануємо подорожувати, але поки що відклали цю ідею, тому що очікуємо синочка.
