Зайшовши сьогодні в інтернет, я хотіла просто почитати історії з життя, а прочитавши пару дівочих сповідей, вирішила і сама написати свою. Річ у тому, що в моєму житті сталася одна подія (звичайно, я багато в чому завдячую тому, що сталося і не жалкую ні про що). Тоді ближче, як то кажуть, до справи.
Я зі звичайної сільської родини. З трьох дітей я наймолодша. Батьки виховували мене суворо. У вісімнадцять років я закінчила школу і вступила до університету. Навчання мені давалося легко, вчилася я з великим задоволенням. Винаймали квартиру разом з дівчинкою з іншого міста. Потім вона стала мені близькою подругою. У свої вісімнадцять років я, на відміну від багатьох одноліток, не мала шкідливих звичок. Дівчина я доволі симпатична, завжди усміхнена. Шанувальників в мене завжди було дуже багато, але тримала я їх на піонерській відстані (так позначилося батьківське виховання).
Дванадцять років тому саме ця моя студентська подруга, вирішила вийти заміж, жили ми з нею після закінчення інституту в різних кінцях країни, спілкувалися вкрай рідко і лише телефоном, проте нас поєднувала міцна дружба ще зі студентських років. Загалом, я прийняла її запрошення на весілля, зібралась та й поїхала. Приготування, клопоти, батьки та наречена, як шило бігають туди-сюди, всі готуються, хвилюються. За два дні до весілля Ганнуся чомусь вирішила познайомити мене зі своїм нареченим та його друзями. Домовилися ми про зустріч в кав’ярні.
Коли ми вийшли з таксі, мене немов молотком по голові шандарахнуло: біля кафе стояв мій принц, моя мрія, точніше той чоловік, якого я так давно шукала. Високий, накачаний, блондин з блакитними очима та блискучою посмішкою. Я стояла і не могла поворухнутися. І тут крізь закохані мрії я почула голос – «це мій Діма». Стоп! Який ще Діма?? Я прокинулася, Ганна стояла поруч з моїм хлопцем-мрією і вони ніжно обіймалися. Це виявився наречений моєї Ганнусі.
Весь вечір я не зводила з нього очей і він з мене теж. Потім всі поїхали пограти трохи в боулінг, а згодом в караоке, а по шляху Ганні зателефонувала швачка (весільне плаття вона їй шила) і попрохала приїхати забрати вбрання, подруга дуже сильно поспішала, тому й швидко поїхала, а ми з Дімою вирішили пройтися пішки.
Ми годинами бродили вулицями вечірнього міста, трималися за руки й просто мовчали. Так, ми мовчали, адже не було сенсу про щось говорити – бо розуміли, що зустрілися занадто пізно. Потім він запропонував посидіти ще в одному кафе біля готелю. Ми сиділи, пили каву і просто дивилися один на одного, а потім Дмитро не витримав і сказав: «Тепер я знаю, як виглядає моя доля, але, на жаль, я дізнався про це занадто пізно». Діма ніжно поцілував мені долоні, і я сказала: «Нумо знімімо номер в готелі і нехай весь світ почекає!». Так, я знаю, що не повинна була таке говорити, але не витримала, сказала.
Ту казкову ніч ми провели разом. На ранок ми домовилися, що про цю ніч ніхто не дізнається, Діма був згоден. Потім він сказав, що зовсім не хоче зі мною розлучатися і щось обов’язково вигадає. Ми домовилися, що це буде наш маленький секрет.
Відгриміло весілля, молоді та гості весело відгуляли і я поїхала додому. Звичайно, з голови не йшов Дмитро, всі думки були про нього, іноді я думала: «Боже мій, мені двадцять сім років, а я закохалася, як дурне дівчисько. І в кого – в чоловіка подруги!».
Він подзвонив мені приблизно через місяць і сказав, що щось придумав. Коханий влаштувався на роботу по перевезенню вантажів (металу) по країні, а оскільки він колись відслужив в десанті, то на роль охоронця його взяли без проблем. Зараз поясню, в моєму місті є великий металургійний завод, на який і приходять ці вантажі. Так і почалося, що Діма стабільно тиждень раз у два місяці був зі мною. Мне це повністю влаштовувало.Спочатку ми винайняли квартиру, але потім Діма привіз великі гроші, і ми купили однокімнатну квартиру, та й ще оформили на мене. Він привозив подарунки (дорогі золоті прикраси і фірмовий одяг, продукти). Коли він був у мене, то називав своєю єдиною дружиною. Так наш роман тривав шість років, нам з Дімою було добре, ми навіть пару раз їздили за кордон відпочивати. З Ганею у нього теж було все непогано, тільки от одне, у них не було – дітей. Лікарі говорили, що проблема в Дмитрові, але так само це була і моя проблема, адже мені вже було тридцять чотири роки, і я теж хотіла стати мамою. Оскільки крім Діми у мене нікого не було, я вирішила будь-що народити від нього дитину. Десь в глибині душі я сподівалася, що коли я завагітнію, він розлучиться зі своєю дружиною і піде до мене та дитини. На мою пропозицію про можливу вагітність він тільки посміхнувся і сказав:діти – це дуже добре, але якщо ти хочеш, можеш вагітніти з іншим, зі мною у тебе не вийде. Я тоді чомусь на таке не образилася, пропустила все повз вуха.
Потай від Діми я здала всі необхідні аналізи, проконсультувалася з лікарем, пропила курс препаратів, а через те, що Дмитро був на сто відсотків впевнений, що він безплідний, то він майже не використовував контрацептиви і в підсумку через рік посиленої роботи – довгоочікувана вагітність. Я була на сьомому небі від щастя, Дімі телефоном не говорила, чекала, коли він особисто приїде. Він приїхав, але замість захоплених вигуків «ура» він назвав мене повною дурепою. Запитав, невже він мене чимось не влаштовував? І чим той чоловік краще за нього? Я ж йому, своєю чергою, розповіла всю правду, а він тільки відмахнувся і пішов геть. Пішов назавжди з мого життя. Не повірив мені.
Мені було дуже боляче і страшно. Лишитися на самоті з дитиною, без помочі та підтримки коханого та рідних – це вкрай важко. Вже пройшло вісім років, у мене підростає донька, вона як дві краплі води схожа на Дмитра (батька), але зовсім не знає його. Для неї тато – це її хрещений, іншого тата вона не знає. Діма з Ганною шість років тому виїхали до Ізраїлю на постійне місце проживання. Через рік ми з Ганнусею списалися в соціальних мережах, вони живуть дуже добре, тільки дітей як і раніше все немає. Після Ганни написав Дмитро, він відзначив, що у мене гарна та красива дівчинка, а я написала, що вона його рідна донька і що проблема скоріше не в ньому, а в його дружині. Запропонувала зробити тест на батьківство. Він невдоволено відповів, що мої спроби прив’язати його чужою дитиною не принесуть жодної користі і все це марна справа.
Того ж вечора мені передзвонила Ганнуся, розповіла, що вона випадково побачила наше з її чоловіком листування і знає, що це дитина Дмитра і що дійсно, проблема саме в ній, це вона не може народити через те, що колись зробила ранній невдалий аборт. Вона сказала, що якщо Діма дізнається, він піде від неї що тільки мені вирішувати, як далі вчиняти.
Пройшло вже майже три роки. Звичайно, я думала відразу написати Дмитрові, а потім не змогла. Він же досі не повірив мені. Який сенс наполягати. Навіть коли я відкрию правду, ніхто щасливіше не стане, адже у кожної з нас є щось рідне: у Ганни – коханий Дмитро, а у мене – частинка Діми, єдина донька Мирославка. Ось так і розривають мене душевні сперечання та сумніви.
P.S. Три дні тому зайшла випадково в кафе з донькою перекусити і майже ніс до носа зіткнулася з Дмитром. Моє серце як ножем різонуло. Я поспіхом відвернулася, удала, що зовсім не впізнала його. Він сів за сусідній столик і почав пронизувати мене своїм поглядом. Не знаю, як я змогла тримати себе в руках, але ручки мої моторошно тряслися від великого хвилювання. Тепер дуже шкодую, що тоді не поговорила з ним. Можливо, мені стало б легше. Вкотре моє боягузтво і нерішучість мене підвели. Та й донька все ще росте без батька.
