В Олега була сестра Оксана. Зростали вони у простій сім’ї, без особливих розкошів та багатств. Така собі середньостатистична родина, в якій мама працювала кухарем, а тато – будівельником. Цілком вистачало на продукти, на комунальні послуги, одяг, деякі розваги. Батьки ніколи не прищеплювали дітям любов до матеріального, але тут роль зіграв особистий характер.
Олег ріс спокійним, гарно вчився. У школі цікавився точними науками, так і вступив на математичний факультет. Встигав навчатися та ще підробляти кур’єром. Зі своєї зарплатні дещо відкладав, а решту або віддавав батькам, або намагався порадувати їх невеличкими дрібницями.
Оксана була дівчина видна, любила гарно одягатися, фарбуватися, ходити з друзями по кафе та клубах. Ледве закінчивши школи, батьки подбали про те, щоб Оксана вступила до училища. Навчатися дівчина зовсім не любила та завжди повторювала, що для жінки в цьому житті головне – вдало вийти заміж.
Олег після випуску з університету знайшов високооплачувану роботу на приватній фірмі. Невдовзі хлопець одружився зі своєю однокурсницею, з якою довгий час зустрічався. Юля була приємною та працьовитою дівчиною. Молодята відразу прийняли рішення не сидіти в батьків на шиї та орендувати квартиру, а на свою помаленьку накопичувати кошти.
Оксана теж знайшла супутника свого життя та вийшла заміж. Андрій не мав постійної роботи, перебивався випадковими заробітками. Він був розпещеним хлопцем, батьки якого все життя просиділи закордоном. Вони забезпечували його з ніг до голови. Але останні місяці змушені були повернутися додому по стану здоров’я. Андрій зовсім нічого не вмів робити та не уявляв як жити далі.
Оксана недовго вагалася та зразу повідомила батькам, що вони з чоловіком житимуть у батьківській квартирі. Звичайно, відмовити ніхто не зміг. З перших днів батько Оксани помітив, наскільки лінивим та неохочим до роботи є Андрій. Але він нічого не казав ні зятеві, ні дочці, бо не хотів бути винним. Мама Оксани продовжувала працювати кухарем, проте не лише на роботі, але й вдома. А ще окрім приготування їжі, на неї звалилося прибирання за молодими, адже вони зовсім не приділяли увагу чистоті.
Оксана знайшла роботу продавцем неподалік дому, а Андрій зазвичай відлежувався на дивані, переглядав фільми, футбол, передачі. Батько неодноразово пропонував зятеві піти до нього на роботу підсобником. Тим паче, що тата Оксани тепер підвищили та він отримав посаду заступника начальника будівельної фірми.
У селі в батьків залишилася невелика хатина від бабусі та дідуся Олега та Оксани. Туди рідко хто навідувався, бо село було досить далеко від міста, в якому вони проживали. А стареньких давно не стало, тому хата стояла пусткою. Батько порадився з дітьми та вирішив продати хатину, а виручені гроші розділити між Олегом та Оксаною. Ті були не проти, бо нікому не помішає зайва копійка.
Оксана раділа, бо мріяла про обновки, дорогу косметику, та й по кафе буде за що з Андрієм походити, а то скільки тої зарплати у продавця. Ще й чоловік без роботи. Батьки все тягнули на собі: витрати на їжу на чотирьох, оплату комунальних послуг, косметичний ремонт теж самі зробили молодятам у спальні. Оксана з чоловіком і не задумувалися над тим, щоб якось вносити свою частку в бюджет.
Олег підійшов до цього питання серйозніше. Попри те, що разом з жінкою, збирали кошти на купівлю квартири, вони ніколи не забували про батьків. Кожного разу, йдучи до них у гості, старалися купити щось нехай не надто дороге, але корисне та приємне: то новий електричний чайник, то набір рушників, то чашки. На гроші з продажу хати планували придбати авто.
Коли продали хату, тато, як і обіцяв, розділив кошти між дітьми. Оксана з Андрієм, навіть не подякувавши, вибігли з квартири на зустріч з друзями, обмити цю справу. Через пару днів спальня молодих була завалена новим одягом, косметикою, взуттям, блоками пива та всякими делікатесами. Про батьків ніхто вже й не згадував.
Олег і Юля першим ділом прийшли з пляшкою хорошого вина до мами з татом, замовили салати, піцу, посиділи по сімейному, згадали бабусю та дідуся, чия була хатина. Вони поділилися з батьками наміром придбати хоч і не нове, але своє авто. Батько підтримав цю ідею.
Наступного ранку, Олег з татом поїхали на авторинок. Авто було безліч, очі розбігалися, на будь-який смак і ціну. Олегові припав до душі уже не новий, але дуже доглянутий та практичний Опель. Порадившись з батьком, придбали його.
Ввечері, як годиться, приїхали знову на гостину до батьків, щоб відсвяткувати покупку. Коли сестра Олега Оксана дізналася, що вони придбали авто, її аж перекосило від люті. У них з Андрієм не залишилося ні копійки за пару днів і толком ніяких особливих покупок, лише купа мотлоху.
За святковим столом Оксана почала верещати до батька, що тепер він зобов’язаний їм теж купити авто, можливо, тоді Андрій зможе знайти собі роботу якимось кур’єром чи таксистом. Олега з Юлією спантеличили такі заявки родички. Адже гроші були поділені порівну. Чому тоді Оксана з Андрієм теж не витратили їх на купівлю авто? Батько просидів декілька хвилин мовчки, поринувши в задуму. Потім тихо мовив: – Я дам вам гроші на покупку авто.
Олег з Юлією здивовано переглянулися. Мати сиділи за столом, навіть не рухалася. Їй було так соромно та образливо за поведінку дочки. Вона довго думала, де щось пропустила у вихованні… Але мусила погодитися з рішенням чоловіка.
Через декілька днів і в Оксани з Андрієм появилося авто, навіть краще, новіше, зручніше, ніж в Олега. Дочка стрибала від радості, а зять гордо ходив навколо авто і розкидався своїми мріями та планами на майбутнє. Це і виходило в Андрія найкраще – говорити пусті слова, а вчинками недоказувати нічого.
Коли Олег підійшов до батька з матір’ю, щоб запитати, для чого вони ведуться на всі вистави Оксани та потурають примхам дорослих людей, від тата почув таку дивну відповідь:
-Андрій – мій зять, я повинен для нього робити все найкраще. Адже він не моя рідна дитина і мене хвилює, щоб Андрій та його сім’я не думали, що я жадібний скнара. Тим паче його батьки зараз нездужають, повернулися з-за кордону, не мають можливості допомогти сину та Оксанці. А ти, Олеже, можеш і сам подбати про свою сім’ю. Ми ж з мамою дали тобі все, що могли.
Олег не ображався абсолютно на батькові слова, бо знав собі ціну і мав відповідальність за створену сім’ю. Йому просто було до болю шкода тата, який так важко пропрацював всю молодість і продовжує далі, для того, щоб тягнути на своїх плечах двох дорослих ледарів.
