Мене звати Наталя, мені уже 32 роки, а я все не можу знайти кохання усього свого життя. Раніше були серйозні стосунки, які нікуди не привели. Нещодавно познайомилася, на перший погляд, із чудовим чоловіком, проте тепер дуже сумніваюся чи варто з ним створювати сім’ю.
Його звати Петро, на 4 роки старший за мене. Те, що раніше від уже був одружений та має 10-річного сина, – для мене не завада. Ми чудово ладнаємо з перших днів знайомства. Петро сам знайшов мене у соціальній мережі та запросив на побачення, а я й не стала відмовлятися. Побачивши його та поспілкувавшись, мені навіть спливло на думку питання, чому ж колишня дружина від нього пішла, такий приємний чоловік.
Через місяць побачень я запропонувала йому переїхати до мене, адже проживаю сама у двокімнатній квартирі. Доволі нудно, скажу вам. Петро заперечувати не став і уже наступного дня у мене на полиці у ванній кімнаті стояла його зубна щітка, а ще домашні капці у спальні. Набравшись сміливості, я навіть вирішила познайомити його зі своєю родиною. Ось там пролунав перший дзвіночок.
Звичайно, під час сімейного застілля мій батько наливав багато гарячого, ось і в правильного Петра розв’язався язик. З його слів, у шлюбі жінка повинна виконувати більшу частину домашньої роботи та догляду за дітьми. Вона не має права працювати, будувати кар’єру і, цитую «виляти один місцем серед чоловічого колективу». У мене дар мови аж відняло! Доказувати, що місце дружини не на кухні, а там, де їй самій найкомфортніше, було безрезультатно.
Мене такі розмови неприємно вразили. Окрім того, моя мати також не в захваті, на відміну від батька, – той знайшов собі такого ж любителя патріархату, хоча важка мамина рука все ж його приземлила назад. Спершу я списала все на те, що мій потенційний чоловік багато випив, тому і почав нести всякі нісенітниці.
Загалом, пройшло уже кілька днів, а мені все не дає спокою те, що сказав Петро під час сімейної зустрічі. До слова, я не збираюся після заміжжя звільнятися з улюбленої роботи та переїжджати на кухню, для того, щоб варити борщі. Через такі слова вже й не хочеться продовжувати стосунки й створювати з ним сім’ю. Поговоривши з ним віч-на-віч, Петро впевнено заявив, що думки не змінив, навіть після отверезіння. Що ж тоді робити? Розходитися чи все ж не впадати у паніку завчасно?