Я познайомився із Веронікою, коли нам було лише по 16 років. Разом були в одній компанії друзів і якось все закрутилося. Ніка одразу не була вірна мені, часто виникали через це суперечки, але нічого не поробиш, якщо так сильно кохаєш.
Коли моя дівчина вперше мені зрадила, я пробачив її, хоч, коли дізнався про це, то був в люті. А все тому, що вона не знала нічого кращого. Тобто, розумієте, Вероніка виросла без батька, ніколи не бачила, як виглядають нормальні здорові стосунки, а зрада для неї була чимось нормальним, таке собі покарання за її образу, тільки й всього. Ми саме перед тим сильно посперечалися і не спілкувалися декілька днів.
Я був переконаний, що повинен показати їй, що таке справжні стосунки та почуття. Прощення, – це змога дійсно приймати свою кохану людину, навіть коли їй погано чи сумно. Вона зробила боляче мені тоді не зі злого умислу, справді так думав, дівчина просто не розуміла, наскільки зрада може ранити когось.
Проте пройшло декілька років. Ми зіграли весілля, а ще у нас народилося донечка. Здається, все чудово, з вигляду міцна і щаслива сім’я. Ніхто не знав, що творилося всередині нашого сімейного дому. Історія повторювалася, раз у раз. Зрада за зрадою, і в останнє я більше не зміг пробачити. Зібрав її речі та вигнав. Не знаю, куди вона подалася, скоріш за все назад до батьківського дому. Головне, що маленьку Софійку я їй не віддав. Через суд добився, що дитина залишилася жити зі мною.
Прощати більше її я не збирався – немає причин, щоб зраджувати на постійній основі. Дочці я не говорив про помилки матері, просто сказав, що ми більше не любимо один одного, тому розлучаємося. Звичайно, Софійці дуже важко було прийняти цю новину, але я подумав, що вона якось з цим впорається.
Пройшло багато часу після того. Скажу чесно, була дуже важко. Коли донечці виповнилося 10, я все ж почав задумуватися над тим, що пора шукати іншу жінку. По-перше, хотілося знову відчути кохання і жіночу теплоту, а по-друге, дитині потрібна мама. Зовсім скоро Софія ставатиме доросліша, що я буду робити сам?
Познайомився із Наталею в інтернеті. Вона також розлучена і виховує 7-річного Іванка. Думаю, це найкраща ситуація, – прийняти один одного з дітьми. Ми чудово ладнаємо. Відчуття, що я знову закохався. Але от, дівчинка моя, донечка, зовсім не прийняла Наталю. От ні в яку. Не розумію у чому причина. Що робити? Як їх подружити?