Познайомився зі своєю майбутньою дружиною на роботі. Можна впевнено сказати, що це був службовий роман. Я працював викладачем в університеті, а вона – бухгалтером. Наталя мені сподобалася як чарівна та приємна жінка, водночас дуже розумна і толерантна. У 2005 році ми почали зустрічатися, а уже 2014-го одружилися. Як і належить, пропозицію я робив дуже романтично: із квітами, повітряними кульками та проханням вийти за мене. Пам’ятаю, перед тим, як дати ствердну відповідь, Наталя надто довго не думала, відповіла одразу.
Уже після того було знайомство з батьками нареченої, до якого я підійшов досить відповідально, оскільки дуже переймався. Ми пішли в гості до батьків коханої на свято, – день народження її батька. Знайомство минуло вдало. Після того жодних проблем у спілкуванні в нас не траплялося і до тепер не виникало.
Ми прожили довгих та щасливих 5 років, а потім почалися одні непорозуміння та сварки. Я довго відкладав розв’язання проблеми на потім, адже розходитися завжди неприємно, тим паче, якщо ви намагалися будувати щасливу сім’ю. Тож я навмисно уникав думок на цю тему, записуючись у спортзал, додаючи собі ще один проект на роботі. До слова, ми майже ніколи не сварилися через спільний побут. Сварки й прискіпування були через те, що Наталя завжди ревнувала мене до інших жінок: то до студенток, то до співробітниць. Напевно думала, що історія із службовим романом може повторитися.
Спершу ми вирішили взяти паузу і роз’їхатися. Але це був не кінець. Приблизно ще з місяць ми бачилися майже кожного дня і продовжували зустрічатися. Напевно, це була наша помилка, адже пауза так і не вийшла із таким щоденним спілкуванням. Тож дуже скоро сталася чергова сварка через дрібницю, яка на весь день зіпсувала настрій обом. Мова уже пішла по розлучення, дітей у нас немає, тож процедура мала б бути доволі простою, якби не безмежні бажання моєї Наталі.
Після весілля ми стали жити у моїй квартирі, яку я придбав ще задовго до наших стосунків. У подружньому житті купилася вся техніка та машина, навіть ремонт зробили. Я розумію, що спільне майно повинно ділити навпіл, ну але до чого тут моя власна квартира?? Почалися навіть дзвінки від батьків Наталі із погрозами та образами. От вам і дружні стосунки.
Вчора я подзвонив своїй, уже колишній, дружині, адже живемо давно порізно, і висловив все, що про неї думаю. А вона з такою усмішкою сказала мені, що скоро зустрінемося в суді, що мені стало не по собі. Навіть уявити не можу, як колись її кохав та зробив пропозицію руки і серця. Якщо подивитися назад, уже навіть невпевнений чи взагалі був щасливою із тією жінкою.
