Після декількох років знецінення у стосунках, мені пощастило вирватися із тієї пастки

Коли мені було 20 років, я закохалася в одного хлопця з університету. Бігала за ним цілий рік, писала записки, сідала поряд у їдальні, спостерігала за ним під час футбольних матчів. Він все розумів, хоч не поспішав відповідати взаємністю. Врешті-решті одного дня Артур запропонував зустрічатися. А вже наступного дня мої речі були перевезені до нього на квартиру.

Я світилися від щастя. Була готова на все заради нього. Ось так і жили: я його кохала, а він дозволяв себе кохати. Цілими днями Артур пропадав на тренуваннях із футболу, потім із друзями у барах та клубах. Все, що мені залишалося, – це мовчки чекати його вдома, готувати вечерю та прибирати оселю. Адже він не міг стерпіти ба навіть пилинки на столі. Спершу мені подобалося бути слабкою, відчувати себе за чоловіком, який вирішував самостійно, куди нам піти, та що краще одягнути.

Якось я зустрілися із подругою, котра встигла уже щасливо вийти заміж. Вона хвалилася, як чоловік носить її на руках, не дозволяє багато працювати по дому, найняв жінку, котра щотижня прибирає житло. Вони замовляють доставлення їжі, замість того, аби подруга годинами стояла поряд з плитою.

До того ж, Оксана чудово виглядала. Шикарна зачіска, доглянуті нігті, новенька сукня. А я… У мене не вистачало часу сходити у салон краси. Все, що заробляла на роботі, вкладала у наше проживання з хлопцем. Подруга нібито прочитала мої думки і сказала: «Жінка нічого нікому не повинна. Кожна з нас вибирає сама ким і з ким бути».

Ці слова й дали поштовх подивитися на все іншим поглядом. Я зібрала речі та переїхала назад до батьків. Артур навіть мене не шукав. Я була йому не потрібна, звичайна домашня прислуга. Пройшло багато років, мені пощастило знайти чоловік, який цінує та поважає мене. Сьогоднішній обранець став справжньою опорою, а не підпорою.

Оцініть статтю
Після декількох років знецінення у стосунках, мені пощастило вирватися із тієї пастки