Після того як я вийшла заміж, ми стали жити у квартирі, яку подарували нам батьки чоловіка. Вона була дуже маленька, однокімнатна, тому ми одразу стали збирати на більшу, а то скоро народжувати дітей, а місця не вистачає.
Жили там таки досить довго, навіть нашому синові уже було 5 років, коли ми все ж вирішили, що пора брати іпотеку та оформляти більше житло. Це продавати не стали, адже ще одна квартира зайвою ніколи не буде. І ось, коли нам було уже понад 30 років, наша мрія здійснилася – придбали квартиру в новобудові.
Оскільки ми обидва працюємо, половину грошей дала я, а іншу половину Петро, – все чесно та прозоро. Не врахувала я лише одного, – оселю оформили повністю на чоловіка, якось не надала цьому значення в той час. Потім взялися за ремонт, – його робили довго, також все навпіл, аби швидше було.
Думаю, пройшло не більше ніж пів року після нашого переїзду, як я почала помічати, що чоловік змінився. Він став холоднішим до мене, завжди невдоволеним, щоб я не зробила. Вже і їжа йому не подобалася, і квартира, на його думку, завжди брудна. Ні прасувати, ні прати речі я також більше не вміла. Таке відчуття, що Петро просто знаходив причину, аби почати з’ясовувати стосунки. Ви собі не уявляєте, як я почала втомлюватися: і чоловікові догоджати, і за дитиною доглядати та ще й на роботу щодня ходити.
Якщо мені починало це набридати, і я висловлювала своє невдоволення, Петро одразу починав розмову про розлучення, мовляв, мене ніхто не тримає. Але куди я піду? Це житло оформлене на нього, минула квартира – на його батьків. Своєї оселі я не маю, а батьки живуть далеко в селі в іншій області, прийдеться звільнятися з роботи. Єдиний варіант – орендувати та з’їжджати.
Так жити більше не можна. Мені здається у нього з’явилася інша жінка, або наше кохання згасло і Петро просто очікував на купівлю квартири, яку завчасно оформив на своє ім’я. Як все продумано. От що мені тепер робити? Потрібно якось поговорити з чоловіком, або подавати на розлучення і почати виховувати сина своїми силами.
