Ще у дитячому садку я познайомився із дівчинкою, на ім’я Христинка. Тоді ми стали найкращими друзям: на всіх фотографіях у сімейних альбомах ми разом, наші батьки також спілкуються між собою. Разом пішли в одну школу, де провчилися до старших класів, а потім життя розвело нас у різні куточки, проте зв’язку ми не втратили. У нас залишилася спільна компанія друзів, у якій продовжилося наше спілкування.
Зараз нам уже по 20 років, завершуємо університет, шукаємо майбутнє місце роботи, а також по черзі всі одружуємося. Скоро настала і моя черга, адже я зустрів її, – дівчину, на ім’я Світлана, яка змогла додати нові барви у моє життя. Після оголошення про наші заручини на одній із вечірок, стосунки із Христиною почали псуватися та холоднішали з кожною зустріччю.
Чесно скажу, я не розумів причини. Світлана все частіше почала скаржитись мені, що її не приймають мої друзі, а Христина так взагалі, – ставиться вороже. Мені ніхто нічого не пояснював, коли приходилося напряму запитувати про таку дивну поведінку до моєї нареченої.
Найсумніше сталося на самому весіллі. Христина не прийшла, деякі з нашої компанії також, в основному її хороші подруги. Зважати на це я не став, не вистачало ще псувати такий важливий день через непорозуміння із кимось, головне, що поряд моя кохана дружина і родина.
Десь під кінець гулянки, коли весь алкоголь було випито, всі веселі та замучені, мій друг вирішив про все розказати. Насправді Христина закохана у мене ще з часів старшої школи, просто боялася про це розказати. Я був шокований, адже й у мене, і у неї були партнери раніше! Ніколи ніхто не висловлював симпатії, кожен будував особисте життя окремо і тут раптово, коли я одружився, Христина заявила, що любить мене.
Я хотів уже поговорити з нею, пояснити всю ситуації, попросити, щоб вона не руйнувала наше взаємне спілкування і відпустила, адже тепер я одружений чоловік, який понад усе кохає свою дружину, а не її. Проте подумав: а чи справедливо буде виясняти стосунки із Христиною стосовно Світлани? І залишив усе як є, можливо, почуття подруги пройдуть самі собою, після цієї паузи у дружбі.
Як вважаєте, я правильно вчинив чи варто було все-таки поговорити із Христиною?
