Я завжди хотіла чоловіка старшого за мене. Можливо, це пояснюється тим, що я росла без батька і стала шукати його заміну у навколишніх чоловіках. Мені було 21, коли мені пощастило зустріти Вадима, якому на той момент було уже 34 роки. Ми познайомилися під час навчання, де я була студенткою, а він викладав спецкурс. Спілкування швидко переросло у дещо більше, а вже через рік ми зіграли весілля.
Спершу все було гаразд, а тепер я стикнулася з неймовірною проблемою. Чоловік не відпускає мене одну на відпочинок, не відпускає до подруг на зустрічі, а буває і так, що він проти моїх відряджень або поїздок на тренінги та курси. А дуже любила декілька разів на рік відвідувати цікаві навчальні програми у рамках сфері моєї діяльності. До слова, саме завдяки їм ми і познайомилися з коханим.
Насправді Вадим із самого початку подружнього життя виявляв бажання все робити разом, пояснюючи це тим, що ми тепер сім’я і потрібно все робити лише удвох — подорожувати, ходити в ресторани, проводити вихідні, ба навіть займатися спортом. Спочатку мене й тішила така пристрасть, мені здавалося, що це чудовий прояв турботи, підтримки та єдності, чого мені так не вистачало у дитинстві від батька. А потім стало зрозумілим, це скоріше божевілля, аніж кохання.
І якщо раніше я могла ходити з подружками у спа, у театр та кіно, то тепер Вадим категорично проти. Все моє життя пішло обертом. Що мені робити? Порадьте щось.
