Я працю в Італії близько десяти років. Додому я поверталася лиш раз, тому що події які відбулися після мого приїду сильно мене засмутили.
Познайомилась я з чоловіком через спільних друзів і мабуть, чи то він мені, чи я йому були послані з небес. Ми одразу зрозуміли що хочемо прожити разом ще багато років. Ми одружилися коли я була вагітною нашою спільною донькою. У чоловіка був син від попереднього шлюбу який жив разом з нами. У його першої дружини були проблеми зі здоров’ям, тому вона покинула цей світ раніше ніж того очікували.
Я вирішила стати для Микитки, так звали сина чоловіка, справжньою матір’ю. Хоч як би я не намагалась хлопчик завжди відкидав мене. Коли донька підросла чоловік працював на двох роботах, а я і собі вирішила теж зайти роботу. Подруга порадила поїхати з нею в Італію на фабрику обіцяла гарну зарплатню і те що з документами не буде проблем. Мені було несамовито важко розлучатися з сім’єю, але фінансові труднощі були не посильними.
Справді, я поїхала і змогла зробити все про що мріяла. Зробили ремонт у нашій квартирі, змогла оплатити доньці навчання. Щастя тривало поки не стало мого чоловіка. “Обірвався тромб” говорили лікарі. Я була приголомшена і розбита, помчала на батьківщину в цей вечір.
Родичі організували все що потрібно, а я не тямила себе від горя. Я жаліла що не змогла бути поруч, ще стільки слів було не сказано. Проте це не все що мені прийшлось пережити.
Невдовзі Микита повідомив, що не бажає бачити нас з донькою в нашій квартирі. Можливо він звинувачував мене, а можливо він не зміг пробачити те що батько одружився вдруге. З рештою він сказав все що хотів і що тримав в собі так довго.
– Вона моя, адже батько залишив її мені. – повідомив хлопець. – А ти їдь туди звідки повернулася і доньку свою забирай з собою.
От такі слова я почула від хлопчика, якого я ростила, як свою кровинку. Цього ж вечора донька поїхала до бабусі, а я повернулась закордон. Вона закінчує навчання, а мій ”син” надіюсь живе добре і колись зрозуміє, що він вчинив.
