Про подругу, яка не цінувала найсокровенніше, що може бути у житті- свою сім’ю.

З моєю подругою сталОся таке, що вона навіть не могла очікувати. Ми з Ілоною, так звали мою приятельку, дружимо давно. Виросли разом в одному селі, завжди були, як то кажуть, не розлий вода. Потім подорослішали й вирішили піти вчитися в один університет. Я, щоправда, вступила, успішно склала іспити, а от Ілонці не вдалося. Не знаю чому, можливо, вона пОгано готувалася, адже часто помічала, як подружка любить погуляти, порозважатися і тому подібне. І, напевне, часу на навчання в неї не було зовсім. Ми винаймали квартиру у місті, де був мій університет. Почалося навчання, я відвідувала заняття, а от Ілона вирішила влаштуватися на роботу і на наступний рік ще раз пробувати вступати. Так і жили. Мені було добре з нею, ми разом готували їсти, прибирали, ходили на прогулянки. Але єдине, що не влаштОвувало так це те, що вона часто любила приводити до нашої домівки різних хлопців. Вона їх мала стільки, що пальців не вистачить, щоб порахувати. Все ніяк не могла знайти того єдиного. Через ці всі приходи кавалерів, ми часто сварuлися й одного разу я просто не витримала і сказала все, що думаю про цю ситуацію, яка склалася і треба було щось вирішувати. Ілоночка мене зрозуміла і на деякий час притихла.

Підходив до кінця мій навчальний рік, а на літо я планувала поїхати у своє рідне село. Заскучала за мамою і татом, за маленькою сестричкою. Та й взагалі, ви ж знаєте, як людину тягне до свого, до рідного. Вирушила. Подружечка моя залишилася на квартирі. Вдома мене радісно зустріли, провела чудові канікули й тішилася, що нарешті зможу трохи відпочити й навіть встигла заробити грошей. У нас в селі люди займалися збиранням ягід, грибів, різних овочів і фруктів і все це намагалися продавати. І я не гаяла часу, кожного дня ходила до лісу і збирала плоди. Наскладала немалу суму за весь період. Відкладала, бо хотіла купити собі новий телефон. От і закінчилася ця чудова пора, я повернулася до міста. Прибула, взяла таксі і їхала до своєї квартири. Мені відчинив двері якийсь незнайомий чоловік, сказав, що він наречений Ілони та що тепер вони живуть разом. Я не знала, що відповідати, тільки перше, що спало на думку так це те, де я тепер буду жити. Дзвонила до товаришки багато разів, вона не відповідала на мої дзвінки, пояснення ніякого не почула. Потім подумала та ну його, вже мене дістала. Вирішила запитати старосту нашої групи з інституту чи є вільні кімнати у гуртожитку і якраз була одна. Поселилася туди й жила собі спокійно.

Пройшло десять років, я закінчила університет з червоним диплом, знайшла хорошу роботу і мудрого чоловіка, народила йому близнят і дуже щаслива. Тільки й чула розмови про свою колишню подружечку. Одного разу зустрілася з нашою спільною знайомою і вона розповіла мені про Ілону, як вона живе. Виявляється вийшла таки заміж за того кавалера, який відчиняв мені двері. Вони пожили два роки, як Ілоночка привела вже наступного. Також одружилася з ним, виховувала сина і доньку. Каже Катя, так звали нашу спільну знайому, вони жили добре, чоловік Ілонки приносив їй квіти мало не щодня, готував сам їжу, заробляв добре, потім вони купили квартиру і разом жили й ростили дітей. Влаштував її на престижну роботу, вона отримувала непогані гроші. А потім черговий раз її накрило, як то кажуть і завела роман зі своїм директором. Андрій, так звали чоловіка Ілони, не витримав і вигнав свою дружину за зраду. Діток вона навіть не провідує, чоловік їх забрав до себе. Одним словом подруга дуже сильно поплатилася за свої вибрики із чоловіками. Не розумію чого їй не вистачало, була нормальна сім’я, і робота гарна і діточки прекрасні, а вона все це проміняла на своє нове захоплення. І що ви думаєте, Катя сказала, що товаришка залишилася сама, зараз працює звичайною продавчинею у кіоску і живе на знімній однокімнатній квартирі. Приятелька позбулася всього. Чесно, то мені дуже шкода таких жінок, які не цінують те, що мають. Адже розумію, що важко все життя прожити з однією людиною, віддавати себе родині й бути прикладом для всіх. Але, на мою думку, ще важче, коли ти в цьому світі сама і нікому не потрібна, навіть своїм дітлахам. Тому немає нічого ціннішого, ніж сім’я, не дивлячись на те, що створення гідного сімейного гніздечка потребує чималих зусиль.

Оцініть статтю
Про подругу, яка не цінувала найсокровенніше, що може бути у житті- свою сім’ю.