Пройшло уже 20 років, а я все ще шукаю батька в небі

Коли мені було лише 7 років, п0мер мій батько. У нас була дуже дружня сім’я, тож це стало ударом і для мене, і для матері. Я бачила, як вона стримує сльози при мені, а потім вночі тихо ридає в подушку. Я була уже достатньо доросла, що зрозуміти, що відбулося і що батько більше ніколи не повернеться, але не могла, чи не хотіла, одразу в це повірити. Він пішов від нас раптово та неочікувано. Повертався додому з відрядження та заснув за кермом. Надто поспішав повернутися до сім’ї.

– Мамо, а я більше ніколи не зможу побачити татуся? – спитала я матір після п0хорону.

– Ні доню, ти зможеш лише його відчути…

– А як? Хіба можна відчути того, коли більше немає поряд з нами?

– Так, дивись, – мати показала в небо, – наш татусь там, ти можеш заплющити очі та тихо почати з ним розмовляти, він тебе чутиме, обов’язково.

– А я його зможу відчути?

Він був чудовою людиною. Батьки одружилися ще в університеті і були першим коханням один для одного. Мати розказувала, що ні до, ні після не зустрічала таких чоловіків. Коли вони дізналися про мамину вагітність, батько не міг стриматись від щастя.

Пройшло уже понад 20 років, я уже виросла та створила власну сім’ю. Народила двійко прекрасних дочок. Та попри те, я все ще дивлюся час від часу у небо та шукаю там батька. Мені здається, що протягом усього мого життя він поряд, спостерігає та оберігає мене.

 

Оцініть статтю
Пройшло уже 20 років, а я все ще шукаю батька в небі