Мені було 33 роки, коли я зустріла свого чоловіка Назара. Ми почали зустрічатися уже на шостий день після знайомства. Навіть із весіллям довго не затягували, можливо, тому, що уже обидва готові були до серйозних стосунків, а не дитячих ігор. Проте, признаюся чесно, мені завжди не виходив із голови інший хлопець – моє перше кохання. Хочу вам розказати про це свою історію.
Ми вчилися разом лише один рік, але, як відомо, почуття закоханості завжди приходить у серце несподівано. Він перейшов у нашу школу за один рік до випуску. Вчителька познайомилася нас всіх і запропонувала йому вибрати місце за будь-якою партою. Він обрав поряд зі мною. Це було так приємно розуміти, що красивий хлопець, який нікого ще не знає та з усіх дівчат-однокласниць вибрав саме мене.
Замість уроку я весь час дивилася на нього, чесно кажучи, новенький аж випромінював якусь приязність, або навіть привабливість. Після дзвінка всі дівчата нашого класу обступили його і почали випитувати про особисте життя. Він усім з усмішкою відповідав. А потім підійшов до мене, сам, та попросив провести йому екскурсію школою. Я аж зашарілася!
Так почалися наші відносини, спершу лише як дружба, проте дуже швидше все перейшло на романтичний лад. Так пройшов цілий рік, а потім прийшов час вступати до університетів. Я обрала один із місцевих, а мій коханий вирішив переїжджати далеко, закордон. Ви б знали, як це було боляче… «Ну нічого» – думала тоді я, будемо рідше бачитись, зате є відеодзвінки, листування, – багато хто через таке проходить.
Він посміхнувся мені, коли я його проводжала на літак, а моє серце стрибало від переймання, не могла вимовити й слова, тільки тихо кивала. Як не дивно, але з його від’їздом всі наші стосунки й завершились. Приблизно ще з місяць ми підтримували зв’язок, не більше.
Пройшло уже понад 15 років, я щаслива та одружена, проте новенькій до тепер іноді з’являється у моїй снах. Цікаво, а він про мене згадує?