Ми з дружиною виховували сина. І навіть не могли собі уявити, кого він приведе додому, щоб познайомити нас з дружиною. І тоді я зрозумів, що на все свій час і прийняв вибір сина. Ми з Юлею, вже багато років разом. На початку нашого сімейного життя, так як і у більшості пар, в нас були складнощі. Роботу нормальну було важко знайти, але я все ж не здавався і обрав для себе підходящий заробіток. Тут Юля, моя дружина завагітніла. Ставало ще важче, але ми підтримували один одного і шукали вихід із складних ситуацій. Жили мирно і добре, як то кажуть, і в горі, і в радості. Завжди підтримували один одного. Коли я відправлявся на роботу, Юля, чекала вже мене під дверима в коридорі із пакетом, у якому був смачний обід. Вона піклувалася про мене і про те, щоб я не залишився гододним. Тай взагалі, ці всі моменти у нашому спільному житті, нас дуже зближували. Я в свою чергу теж допомагав дружині по можливості, коли мав вихідний. Забирав сина на трохи і давав Юлі просто виспатися або ж елементарно прибрати в домі. Я розумів, як це важко робити самій. У догляді за дітьми, тай загалом у плані фінансів, нам не допомагав ніхто. Я виріс в дитбудинку. А Юля моя росла з татом, мама в неї померла. Тому до розкоші, ми не звикли. Але хотіли, щоб наш син так не жив, а мав все найкраще. Згодом мене підвищили. Я став із звичайного робітника на заводі, керуючим цеху по виготовленню різних дерев’яних виробів. Юля дуже раділа за мене. В нас тепер були кращі можливості. Якось, ми з дружиною, захотіли повезти сина в аквапарк. Грошей тоді вже вистачало на все. Юрка, так звали нашого сина, підріс, от і хотіли подарувати синові свято. Ми як дружня сім’я, зібралися і поїхали. Щоправда на автобусі, бо поки до машини я ще не доріс. Син був дуже задоволений, він радів і підстрибував від щастя. Моя Юля дякувала мені, за те, що я зміг подарувати нашій сім’ї чудові емоції.
Юра наш виріс ще більше. Пішов в школу. Минали роки. Юрка, закінчував початкову школу. До речі, вчився він навідмінно. В математиці був сильним. Тоді моя Юля вирішила вийти на роботу. Вона в мене вправний кондитер, вчилася в кулінарному училищі. А така професія завжди затребувана, бо ж їсти людина буде хотіти завжди. Влаштувалася в кафе, неподалік від нашої квартири. Якось наступив період, коли ми почали задумуватися над народженням другої дитини. Я б хотів, але дружина чомусь була проти. Казала, що тільки от от змогла себе реалізувати, а тут знову треба буде вдома сидіти. Так ми й залишили цю тему і усердно працювали над вихованням сина, Юрія. Юрій, перейшов вчитися в старші класи, він одразу себе показав як розумний хлопчик. Кожного місяця олімпіади, змагання. Вчителі нам надзвичайно сильно вихвалювали сина і питалися, як нам вдається виховувати його, так правильно. Бо ж і дійсно, він вчився добре і нам з Юлею допомагав. Чудовий хлопчик ріс у нас. Ми з Юлею, продовжували працювати. Потім у нас вийшло купити квартиру. Красиву. Я почав ще більше заробляти і ми з Юлею подумали, хватить по знімних квартирах ходити, пора вже мати щось своє.
Потім вслід за квартирою, була машина, новенька. Одним словом, в сім’ї у нас був і достаток, і розуміння. Юра закінчив школу, звичайно, із золотою медаллю і вступив в університет, на економічний факультет. Якось, син приїхав з навчання, бо університет знаходився в іншій області. У той день було в моєї Юлії, день народження. Син зайшов в квартиру з незнайомою дівчиною. Вона була вся така розфарбована, волосся також пофарбоване. А ще дівчина мала татуювання, яке неможливо було не помітити. На руці у неї була набита панда. Син зайшов у вітальню і представив нам свою дівчину.- Знайомтеся, мамо і тату, це моя дівчина, її звуть Ніка. Ніка старша від мене на два роки- сказав син. Ми з Юлею не могли сказати ані слова. Син наш, вручив букет квітів і привітав маму. Я сказав, Ніці і Юрі присідати за стіл. Ми з Юлею пішли на кухню, донести ще деякі страви і довго дивилися один на одного, і не говорили ані слова. В думках я собі думав, наш Юра такий інтелігентний, для чого йому ця Ніка, вона якась дивна, вся в татуюваннях.
За столом ми розговорилися, Ніка виявилася чудовою дівчинкою. Розповіла про свої захоплення і казала, що вміє добре готувати, що порадувало дуже мою Юлю. Коли Юра пішов проводжати Ніку додому, ми з дружиною не могли повірити, як виріс наш син. І прийняти теперішнє покоління, але що нам залишалося робити. Дівчинка ніби хороша, нехай зустрічаються, казав я Юлії.
