Моя бабуся, щодня виходить на базар по свіжу булку хлібу для дідуся, інколи, щось солоденьке купує. Але ніколи з собою не бере усі гроші та й гаманець боїться носити. Вірить у всякі забобони. А сьогодні прийшла з повним пакетом продуктів, ще й не дешевих. Спочатку я здивувалася, а пізніше запитала.
– Бабусь, за що ж ти це все купила? Ти ж без гаманця виходила? Сьогодні свято якесь?
– Та де свято. Нема ніякого свята. Ти не повіриш, що зі мною сталося і звідки ці продукти. На базарі у тому магазині, хліба не було. Я й пішла у «ваші супермаркети». Ходила блукала по ньому. Поки знайшла те, що треба. Взяла булку хліба та й пішла на касу. А там хлопець молодий з цією торбою оплатив хліб і ці харчі. Мовляв, допомагає пенсіонерам. Мені так соромно стало, але він не хотів чути відмови. І додому мене підвіз, бо пакет тяжкий. От є добрі люди на світі. Хоч і незручно, але так приємно.
Дідусь ревниво, щось пробурмотів та й пішов їсти борщ. А я сиділа, слухала бабусю, і думала. Ще не все втрачено у нашому світі, є добрі люди. Є ті кому не все одно на суспільні проблеми. І навіть подумала чи б змогла я б купити комусь продуктів просто так. Чи можливо інший добрий вчинок зробити. Це так потрібно у нашому сучасному світі. Треба починати з себе та бути добрішим. Ми створюємо суспільство, а не воно нас.
