Я думаю, що поняття “аб’ю3ер” вже багатьом відоме. Для тих, хто досі не розуміє, хто це, пояснюю : аб’ю3ер — це партнер-домінант у стосунках, що чинить фізичне або псих1чне насильств0 над іншою людиною. Простіше кажучи, це людина, яка морально вас 3нuщує — ман1пуляцією, ревн0щами, може вдаватись до п0биття і т.д. Я думала, що ніколи з цим не зіткнусь, проте дуже помилялась. Жодній дівчині я не побажаю того, що переживала я за останні місяці.
З Женею я познайомилась влітку минулого року. Здавалось, то було кохання з першого погляду. Женя дуже гарно залицявся до мене — дарував квіти, подарунки, водив мене в кіно та ресторани. Він був трохи старшим за мене. Женя був успішним чоловіком — мав свій бізнес. З таким, мені здавалося, як за кам’яною стіною.
Так і було перші пів року нашого зустрічання. Пізніше Євген зробив мені пропозицію, я, звісно ж, погодилась, ну як можна взагалі відмовити такому чоловікові?Я одразу ж почала уявляти собі ідеальне та щасливе подружнє життя, але я навіть не здогадувалась тоді, що мене чекатиме.
Через два місяці після пропозиції Жені ми зіграли велике весілля — всі витрати на себе взяв Євген. Батьки тоді були раді за мене, що я знайшла такого заможного чоловіка. Ми поїхали у весільну подорож, а через місяць почались справжні тортури для мене.
Женя ревнував мене до кожного стовпа. Раніше я не помічала за ним такого, але тепер все стало ясним, як білий день. Я тоді працювала у фірмі, але мусила звільнитись — Женя говорив, що там працює дуже багато чоловіків, а він просто вмирав від ревнощів. “Ну що ж, він мене просто дуже кохає” – намагалась себе втішити я.
Пізніше він взагалі заборонив мені спілкуватись зі своїми подружками. Мені тоді здалось, що він вирішив сховати мене від усього світу. Я у всьому тоді звітувалась коханому : що роблю, куди йду. Якось мені зателефонувала мама і запросила прийти до них у гості, адже вона так довго мене не бачила, останній раз — після весілля. Я забула тоді зателефонувати чоловікові й сказати, що я їду до батьків (він був тоді на роботі).
Коли я повернулась пізно ввечері від батьків то побачила, що будинок відкритий. “Євген вже вдома” – промайнуло в мене в голові. Аж тут різкий удар в живіт — я побачила Женю, він був розлючений, а його очі палали.
– Де ти була? Ти зраджувала мені? Чому не зателефонувала!?- лютував чоловік.
– Я була у батьків…
Досі не змогла прийти в себе. То був перший і останній раз, коли той покидьок підняв на мене руку. В той же вечір я швидко зібрала речі й пішла від нього. Раджу всім жінкам не терпіти такого відношення до себе. Той удар був останньою каплею у наших стосунках!
