Я народилася у доволі багатій сім’ї. Не можу сказати, що ми могли дозволити собі усе на світі, але набагато більше ніж люди із середнім достатком. Проте мій батько вирішив, що його діти не повинні вирости р0зпещеними, та 0бмежував мене з братом у бажаннях.
Звичайно, я могла побачити світ: була у всіх країнах Європи, два-три рази на рік відпочивала на морі. Попри те ходила із не найновішою моделлю айфону, одяг носила не Гуччі, а сумки далеко не Шанель. Мені дали можливість обрати будь-який університет України, але проживала я у маленькій однокімнатній квартирі, без шикарного ремонту. Під час навчання працювала репетитором з англійської мови, аби заробити додаткові кошти на проживання, оскільки від батьків отримувала мінімум. Так батько виховував мене, не даючи всі можливі блага життя одразу.
Перед вступом до університету я познайомилася із простим хлопцем, старшим від мене на 4 роки. Він жив за містом, батьки були зовсім не багаті, тож він добивався всього сам. Ми стали жити разом: за ту маленьку однокімнатну квартиру, що знайшли мені батьки, платили навпіл.
Всупереч тому, що його батьки зовсім йому не допомагали, він зумів знайти високооплачувану роботу, яка могла покрити наші спільні витрати. Чесно кажучи, мій батько одразу прийняв Сергія у сім’ю: такого наполегливого зятя рідкість знайти.
З часом ми обоє почали непогано заробляти. Змогли придбати власну квартиру, потім машину. Намагалися часто подорожувати – я показувала найкращі місця своєму кохану, у яких колись побувала із сім’єю.
Мої батьки були щасливі, що віддали заміж рідну доньку за такого достойного чоловіка і тепер ми живемо у коханні та достатку. Що не скажеш про родичів Сергія. Наший матеріальний добробут зовсім їх не тішить. Іноді мені здається, що вони нам заздрять. Моя свекруха завжди знаходить повід підрахувати наші гроші: скільки ми заробили та скільки витратили на покупки чи поїздки. До слова, Сергій щомісяця переказує матері чималу суму, як допомогу, єдиний син все-таки.
Нещодавно ми вирішили продати нашу невелику квартиру, докласти до вторгованих грошей ще трохи та придбати уже простору, щоб помістилися не лише ми, але й наші майбутні діти. Мати чоловіка одразу дала про себе знати. Почала вимагати, щоб цю квартиру ми подарували їй. Ну а що, гроші маємо, зможемо і без продажу нову купити.
Я вважаю все це неправильно. Ми важко та багато працюємо для того, щоб у нас щось було. Свекруха біля нас також не бідує, навіщо ж тоді ще й лізти у наш гаманець? Сподіваюся, мати чоловіка на нас не образиться після відмови.
