Михайлові шістдесят п’ять, і він ні разу не був одружений. Так склалось, що ще в юному віці він р0зчарувався у коханні. Коли він був ще студентом, то закохався у свою одногрупницю. Вона його дуже зацікавила, згодом вони почали зустрічатись…Але через деякий час дівчина зрадu ла йому з чоловіком, який годиться їй у тата. Михайло дуже сtр аждав, він більше не вірив жінкам…
До п’ятдесяти років він жив в іншому місті — працював в університеті. Викладав тоді математичні науки…Дочекавшись пенсії вирішив поїхати на Батьківщину, в єдине місце, де його хоч щось тримало.
У нього було декілька інтрижок, але серйозних стосунків він не хотів мати. Самотність супроводжувала його протягом життя. Дітей в Михайла не було, батьки померли, коли чоловікові було тридцять п’ять. Сестер і братів також не мав. В нього був колись друг, але й той помер від тяжкої хвороби. Хоча був у чоловіка двоюрідний племінник, якого він і не бачив ніколи, проте хлопець надзвонював Михайлові, і запитував, як той себе почуває…Племінник знав, що після смерті будинок дістанеться йому, адже той єдиний родич старого…
Михайло був упевнений, що старість він зустріне наодинці. Сам того ж і хотів, ніколи не бачив себе сімейним чоловіком. Біль, який йому колись вчинила молода студентка досі жив у Михайла всередині…
Гуляючи в парку Михайло часто бачив подружню пару пенсіонерів. Він уявляв себе на місці того чоловіка, а поруч — своє перше нещасливе кохання…“Як вона зараз?”- проносилось інколи в голові пенсіонера.
Жив Михайло в батьківському будинку. Містечко було досить невеликим, проте затишним. Сусіди були привітними, якщо Михайлові потрібна була допомога — ті завжди виручали його. Хоч і був вже пенсіонером, проте здоров’я мав міцне! Кожного разу він ходив на пробіжку, займався спортом. Багато місцевих жінок задивлялись на Михайла, навіть ті, які на років двадцять молодші за нього, проте той не виявляв ніякого інтересу до протилежної статі…
Якось у містечко до Михайла переїхала одна жіночка. Ніхто не знав, звідки вона, і з якою метою переїхала. Їй було п’ятдесят, дітей не мала. Будинок вона купила по сусідству з Михайлом. Звали її Любов.
– Доброго здоров’я, сусіде! – привіталась Люба до Михайла.
– Доброго…- пробурмотів чоловік, навіть не глянувши в сторону жінки.
Чоловік здався Любові дуже закритим та дивним. І дійсно це так було…Але саме цим і зацікавив таку ж самотню Любу. Їй здалось, що їхні долі є дуже схожими.
Любов також була незаміжня. Її чоловік загинув в автокатастрофі. Жінка дуже важко пережила втрату свого чоловіка…Їй не хотілось більше жити…Після смерті чоловіка пройшло вже двадцять років. Рана поступово загоїлась, Любов знайшла своє покликання — вона пише книжки для дітей, дітей, яких ніколи не мала…Згодом життя у великому місті набридло, тому вона вирішила переїхати в невеличке містечко.
Якось в будинку Люби була невеличка аварія — зірвався кран в домі, і вона просто не могла зупинити потік води. Сталось це близько першої ночі. Вона вийшла на вулицю і побачила, що майже всі сусіди сплять, і лише в будинку Михайла горіло світло, тому вона пішла до нього.
Довго стукала у двері. Михайло не хотів відчиняти, але вперта жінка продовжувала свої дії, тому він все ж відчинив. На прохання Люби він пішов ремонтувати їй кран. Було помітно, що йому цього не хотілось робити.
Закінчивши свою роботу він попрямував до дому. Люба його зупинила, попросила залишитись покуштувати її пиріг. Вона хотіла віддячити Михайлові за те, що він її “врятував” у таку пізню годину.
Михайло відмовлявся, але коли побачив апетитний пиріг Люби то просто не встояв. За чаюванням в них відбулась якась щира та дружня розмова. Вони відверто поговорили, і як виявилось — мали багато чого схожого. Обоє були нещасливі у коханні, самотні, та нікому не потрібні. У той момент їм здалося, що вони нарешті знайшли рідну душу…
Згодом Люба та Михайло почали жити разом. Всі були шоковані, що люди в такому віці вирішили почати стосунки, але як то кажуть — коханню будь-який вік покірний…
Михайло зробив пропозицію Любі й вирішив запросити на весілля сусідів та далеких родичів. Племінник Михайла дізнався про це найпершим, і був шокованим діям свого двоюрідного брата. Найбільше його хвилювало те, що тепер спадок від нього залишиться під загрозою…
Родич сподівався, що той віддасть йому свій будинок, проте пенсіонер не послухався його, і вирішив будувати своє життя так, як вважає за потрібне.
