Нещодавно на старості років, я придбала собі гарну ділянку землі за містом. Чоловік збудував чималий будинок, зробили великий город поряд: і овочі, і ягоди, ще й сад з фруктами посадили. Я вирішила, що буду там жити на постійній основі, а свою квартиру віддала дочці з чоловіком, аби ті не винаймали у чужих людей.
Невістка сказала мені, що буде обов’язково допомагати на город, адже любить цю справу, – все дитинства провела у бабусі в селі. Я так зраділа, помічниця не завадить. Я сама з тих дивних людей, які полюбляють проводити час на городі, садити овочі, хоч іноді дешевше та легше піти у магазин придбати. Але ви собі уявити не можете, як то приємно тримати в руках те, що виростив самостійно, воно неначе б то стає смачнішим у декілька разів.
Раніше я з чоловіком працювали в успішній компанії, отримували чимало грошей, проте з пенсійним віком одразу звільнилися та переїхали за місто. Син, ніби й зрозумів мене, але з кожною поїздкою його дружини до нас, його розуміння десь зникало, мовляв, краще вихідні дні проводити не на городі, а десь відпочивати, а продукти можна придбати у магазині, або зовсім заплатити іншим людям, щоб вони скопали город, спололи, допомогли викопати картоплю. Так, а в чому тоді задоволення? Ех, не розуміє він, добре, що невістка трапилася така працьовита.
Спершу, дружина сина, як обіцяла, приїжджала до мене та допомагала. Ми чудового проводили час на свіжому повітрі, іноді ходили у ліс по гриби, іноді мій чоловік брав її з собою на рибалку. Проте з часом її відвідини ставали все рідшими. Думаю, це був вплив мого сина на неї. Коли народилася онучка, діти зовсім забули про мене та село. Я телефонувала щодня, нагадувала їм, хотіли аби ті хоча б просто приїхали у гості.
Якось я сказала, що уже сезон яблук, нехай приїдуть, назбирати допоможуть і внучка проведе час на свіжому повітрі, потім зробимо варення, компот, – буде весело, зібратися всією сім’єю. Можливо, син, як завжди, злякався праці, що я його змушу самому все робити, тому одразу відмовився. Далі я дізналася, що вони на ті вихідні поїхали відпочивати кудись у гори.
Я так образилася, що не хочу навіть розмовляти з ними. Син не розуміє, у чому проблема і вважає, що у мене один город в голові. А навіщо спершу обіцяти, що будуть приїжджати та допомагати, а потім навіть у гості не навідуватися?
