Ще у дитинстві я мріяла про велику та щасливу сім’ю. І справа не у кількості дітей, а у можливості їздити до родичів на свята, збиратися за сімейним столом на Різдво чи Великдень, та хоча б просто що вихідних. Своїх батьків я уже не пам’ятаю, тож вся надія була на чоловіка та його родину.
На жаль так трапилося, що всі мої мрії в одну мить розбилися. Свекруха мене не прийняла. Ще з часів нашого першого знайомства, спілкування не задалося, а після весілля так взагалі, перейшло на негатив. А справа ось в чому: Іван, чоловік мій, із багатої сім’ї, отримав освіту у престижному університеті, його батько володіє декількома сотнями акцій у різних фірмах, а я зовсім проста, навіть вищої освіти не маю тому, що не вистачило коштів на оплату, а конкурс на державне не пройшла.
Спитаєте як ми познайомилися? – Все просто: я вигулювала свого собаку, коли Іван побачив мене і підійшов познайомитися. Можливо, далі наші стосунки і не зайшли б, якби мій Рекс не хапнув його за ногу, – прийшлось лікувати, а далі закрутилося. Побачення за побаченням і справа дійшла до весілля.
От що мені зробити, щоб мене прийняли до сім’ї? Я намагалася уже поговорити, переконати свекруху, що люблю її сина і не претендую на все їхнє майно. У планах зараз вступити до університету, отримати освіту та знайти роботу, щоб бути хоча б ближчою до світу чоловіка, а ще здійснити мрію про велику родину.
